Замок

– Якби ми могли, – сказала Фріда повільно, тихо, майже замріяно, ніби знала, що ця мить спокою, поки вона може тримати голову на плечі К., буде дуже короткою, але вона прагнула насолодитися нею до останнього, – якби ми могли ще тієї ночі відразу виїхати звідси, давно були б у безпеці, завжди разом, твоя рука поряд із моєю, і її можна торкнутися. Мені дуже потрібно, щоб ти був поряд. Відколи ми познайомилися, я почуваю себе так самотньо без тебе. Повір мені, єдине, про що я мрію, – це те, щоб ти був біля мене. Усе інше неважливо. І тут почувся голос звідкись збоку, це був Єремія, який стояв на найнижчій сходинці в нічній сорочці, закутаний у Фрідину хустину. Його волосся скуйовдилося, тоненька борідка була мокрою, ніби з-під дощу широко відкриті очі виглядали змученими і виражали прохання та докір, темні щоки, плоть яких здавалася надто в'ялою, почервоніли, голі ноги дрижали від холоду, так що разом із ними тремтіли й довгі китиці хустини, він виглядав, ніби хворий, що втік із лікарні. При погляді на нього виникало тільки одне бажання – якомога швидше покласти його назад до ліжка. Так подумала й Фріда, тому покинула К. і побігла до хворого. її близькість, дбайливість, із якою вона щільніше обмотала його хустиною, поспіх, із яким вона намагалася відвести його назад, до кімнати, трохи додали йому сили. Здавалося, ніби він щойно тепер впізнав К.

– О, пане землемір, – сказав він, а Фріда, що не хотіла більше дозволяти йому ніяких розмов, лагідно погладжувала його по щоці. – Вибачте, що потурбував, але я не дуже добре себе почуваю, тому мене можна зрозуміти. Здається, маю високу температуру, тому мушу випити чаю і пропітніти. Ця клята решітка в шкільному садку, боюся, мені ще не раз доведеться про неї згадати. А потім, уже застуджений, я ще мусив бігати поночі. Часом доводиться непомітно для себе жертвувати власним здоров'ям задля речей, які насправді цього не варті. Але нехай вам, пане землемір, не перешкоджає моя хвороба, проходьте, будь ласка, до нашої кімнати, відвідайте хворого і скажіть Фріді все, що досі не встигли. Якщо розходяться двоє, які так звикли одне до одного, то в останні миті їм, ясна річ, потрібно багато про що поговорити, а третій, навіть якщо він лежить у ліжку і чекає на обіцяний чай, все одно не в змозі їх зрозуміти. Але проходьте всередину, я поводитимуся дуже тихо.

– Досить, досить, – сказала Фріда й потягла його за рукав. – У нього гарячка, і він не розуміє, що говорить. Але не йди, будь ласка, разом із нами, я тебе прошу. Це наша з Єремією кімната, точніше, навіть більше моя кімната, і я забороняю тобі туди заходити. Ти переслідуєш мене, К., навіщо ти мене переслідуєш? Я ніколи не повернуся до тебе, чуєш, ніколи, мене аж пересмикує, коли я думаю про таку можливість. Іди до своїх дівок, мені розповідали, як вони сиділи довкола тебе в самих сорочках на лаві біля пічки і відганяли всіх, хто приходив забрати тебе звідти. Напевно, там тобі й місце, якщо тебе так сильно до них тягне. Я завжди намагалася втримати тебе і не пускати туди, хоча мені й не надто таланило в цьому, але то все в минулому, тепер ти вільний. Попереду чекає непогане життя. За одну з них, щоправда, доведеться поборотися зі слугами, але що стосується другої, то ні на небі, ні на землі не знайдеться нікого, хто тобі позаздрить. Цей зв'язок освячений наперед. Нічого не кажи, звичайно, ти можеш усе заперечувати, але врешті-решт усе одно не зможеш виправдатися. Ти тільки подумай, Єреміє, він усе заперечував! – Вони порозумілися кивками і сміхом, і Фріда продовжила: – Але навіть якби він усе спростував, що б він зрештою цим досягнув, чому це повинно мене непокоїти? Як там усе між ними було, це їхня справа, але не моя. А я мушу доглядати тебе, аж поки ти не одужаєш і не станеш знову таким, яким був до того, поки К. не почав знущатися над тобою через мене.

– Отже, ви справді не підете з нами, пане землемір? – запитав Єремія, але його відразу ж потягла геть Фріда, яка вже більше не озиралася в бік К. Унизу було видно маленькі двері, ще нижчі, ніж решта дверей у коридорі, не лише Єремія, а й Фріда змушена була нахилятися, щоб пройти крізь них, – усередині було світло і тепло, ще якусь мить звідти було чути перешіптування, мабуть, Фріда ніжно переконувала Єремію лягти в ліжко, а потім двері зачинилися.