Замок

– Я прийшов звідти, – сказав хлопчик і спокійно подивився на К. своїми великими карими очима, виструнчився, витягнувши руки вздовж тіла.

– Тоді швидко кажи, що ти хотів, – сказав К. і нахилився трохи вперед, бо хлопчик говорив тихо.

– Можу я тобі допомогти? – запитав хлопчик.

– Він хоче нам допомогти, – сказав К. Фріді, а потім запитав хлопчика: – Як тебе звати?

– Ганс Брунсвік, – відповів хлопець. – Учень четвертого класу, син Отто Брунсвіка, шевця з вулиці Мадленґассе.

– Ти подивись, його звати Брунсвік, – сказав К. і глянув на гостя вже привітніше.

Коли вчителька залишила на руці К. криваві подряпини, це так обурило Ганса, що він вирішив стати на бік шкільного прислужника. Вислизнувши зараз із сусіднього класу, немов дезертир, Ганс наражався на небезпеку суворого покарання. Напевно, спонукали його насамперед хлоп'ячі уявлення про геройство. Відповідно до цього він поводив себе страшенно серйозно. Тільки на самому початку трохи соромився, але швидко звик до К. і до Фріди, а коли йому дали смачної гарячої кави, він став жвавішим і довірливішим, питав ретельно та наполегливо, ніби намагаючись якомога швидше дізнатися найважливіше, щоб мати змогу приймати рішення за К. і за Фріду. У ньому було щось владне, але це так природно сполучалося з дитячою невинністю, що виникало бажання з приємністю підкоритися йому. У кожному разі, він зосередив на собі всю увагу, робота зупинилася, а сніданок затягнувся. Хлопець сидів за партою, К. – нагорі за кафедрою, поряд із ним у кріслі – Фріда, але здавалося, що вчитель – Ганс, він перевіряє й оцінює відповіді; ледь помітна посмішка м'яких губ натякала, що він усвідомлює – все це тільки гра, але тим серйозніше він поводився, можливо, це зовсім не була посмішка, а звичайне дитяче відчуття щастя, яке світилося на вустах. Пізніше Ганс зізнався, що вже бачив К. раніше, коли той заходив до Лаземана. К. зрадів цьому повідомленню.

– Ти бавився тоді в ногах жінки? – запитав К.

– Так, – сказав Ганс. – Це була моя мати.