Читаем Замок полностью

Ганс уважно вислухав усе, частину зрозумів, решту відчув, особливо небезпеку від незрозумілих для себе речей. Але попри це відповів, що і з батьком К. не може поговорити, бо Брунсвік настроєний проти К. і, напевно, поводитиметься так само, як учитель. Про К. хлопець говорив із несміливою усмішкою, про батька із сумом та гіркотою. Але потім додав, що, можливо, К. таки вдасться поговорити з матір'ю, але так, щоб батько ні про що не довідався. Потім Ганс хвильку подумав із застиглим поглядом, цієї миті він був схожий на жінку, яка збирається зробити щось недозволене й шукає можливості уникнути покарання. Потім сказав, що можна буде спробувати післязавтра, батько піде увечері до «Панського двору», де в нього призначені зустрічі, а Ганс увечері відведе К. до матері. Ясна річ, якщо вона погодиться, а це досить малоймовірно. Вона ніколи не робить нічого проти волі батька і слухається його навіть у тих випадках, коли й Ганс усвідомлює, що це нерозумно. Насправді Ганс очікував від К. допомоги в боротьбі проти власного батька. Здавалося, ніби він сам себе обманював, сподіваючись, що пропонує К. свою допомогу, а на ділі хотів розвідати, чи не здатен часом цей чужинець, про якого згадувала мати, допомогти йому, бо серед звичного оточення ніхто не міг надати такої допомоги. Хлопець був неймовірно замкнутим, майже підступним, хоча й несвідомо. Це не виявлялося в тому, що він говорив досі, і в тому, як з'явився тут; помітно стало лише після кількох випадкових або ж випитаних зізнань. І от він уже в довгих розмовах із К. міркує над тим, які труднощі доведеться подолати. Та попри всі старання хлопчика, труднощі ці виглядали майже непереборними. У полоні власних думок, але все ще шукаючи допомоги, він не відводив од К. погляду, його очі неспокійно бігали. Він не може нічого сказати матері до відходу батька, бо той відразу довідається і все зіпсує, отже, починати розмову потрібно вже тоді, коли батька не буде вдома. Але навіть цієї миті не можна заводити її раптово й несподівано з огляду на важкий стан матері, а лише дочекавшись відповідного моменту та не поспішаючи, бо Ган-сові потрібно буде випросити її згоду, перш ніж іти за К. Та хіба тоді вже не буде надто пізно з огляду на те, що батько може незабаром повернутися? Ні, це все-таки неможливо. Але К. заперечив хлопцеві. Не потрібно боятися того, що не вистачить часу, достатньо буде короткого візиту й недовгої розмови, крім того, Ганс не мусить іти за К. Той заховається десь недалеко від їхнього дому і швидко прийде, коли Ганс подасть йому знак. Але тут хлопець знову відчув загрозу для своєї матері, це відчуття стримувало його в усьому, і він різко заперечив, – К. не може чекати біля їхнього дому, не може навіть вирушити в дорогу без відома й згоди матері, в таку таємну змову з К. Ганс не має права вступати. Він повинен привести К. зі школи, але не раніше, ніж мати знатиме про це й дасть згоду. К. змушений був визнати, що в такому разі це й справді небезпечно, бо батько Ганса може застати К. в себе вдома. А навіть якщо цього не трапиться, то мати не дозволить К. прийти від страху перед такою ймовірністю; тому все буде зіпсовано через батька. На це заперечував уже Ганс, і суперечка тривала далі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза