Замок

– Вибачте, що потурбував! Але скажіть, будь ласка, коли тут нарешті буде прибрано? Ми сидимо там, як оселедці в бочці, від цього страждає навчальний процес, а ви тут порозвалювалися у величезному гімнастичному залі. А щоб мати ще більше місця, вигнали помічників! Хоча б зараз уставайте й починайте рухатися!

Потім звернувся до К.:

– А ти збігай за моїм другим сніданком до заїзду «Біля мосту»!

Усе це він прокричав розлючено, але самі слова були відносно мирними, навіть грубе «ти». К. миттю підхопився виконувати наказ, але, щоб трохи подратувати вчителя, сказав:

– Мене ж звільнено.

– Звільнено чи не звільнено, а сніданок мусиш принести, – відрубав учитель.

– Звільнено чи не звільнено? Я б усе-таки хотів дізнатися, – наполягав К.

– Що ти мелеш? – сказав учитель. – Ти ж не погодився на звільнення.

– Цього достатньо, щоб відмінити його? – запитав К.

– Для мене недостатньо, – відповів учитель. – Можеш повірити мені, а ще більше сільському старості, хоч як це дивно. А тепер біжи, бо інакше справді вилетиш звідси.

К. був задоволений, здається, вчитель за цей час порозмовляв зі старостою, або не розмовляв, а тільки спробував уявити собі, якої той буде думки про звільнення, і ця думка виявилася на користь К. Землемір заквапився принести сніданок, але вчитель ще раз викликав його назад, уже з коридору. Можливо, хотів випробувати, чи послухається К., щоб зробити для себе висновки на майбутнє, а може, йому просто захотілося ще трохи покомандувати та поспостерігати за тим, як К. бігатиме туди-сюди, виконуючи його розпорядження, неначе кельнер. Зі свого боку К. усвідомлював, що надмірна покірність перетворить його на раба і хлопчика для биття. Але не хотів заходити занадто далеко у випробовуванні нервів учителя, бо навіть за умови, що звільнити його не можуть, а це вже доведено, зробити його існування в школі нестерпним учителеві нескладно. Але саме зараз К. тримався за цю посаду більше, ніж раніше. Розмова з Гансом вселила в нього нові, хоча, треба визнати, достатньо малоймовірні, можливо, і зовсім безпідставні, та все-таки надії, про які він уже не міг забути; вони навіть затьмарили сподівання на Варнаву^[11]. І якщо він хотів утілити ці надії в життя, йому доведеться відмовитися од усього іншого, присвятити всі свої сили досягненню тільки цієї мети, забути про їжу, житло, сільську владу, навіть про Фріду. Хоча в принципі йшлося тільки про Фріду, решта цікавило його, якщо мало стосунок до неї. Тому він був змушений триматися за цю посаду, що хоч якось забезпечувала Фріду, а також терпіти від учителя більше, ніж здатен був витримати за інших обставин. Усе це не було аж надто болючим і входило в перелік звичайних життєвих неприємностей. Це дрібниця порівняно з тим, до чого К. прагнув, а він прибув сюди не для того, щоб провести решту життя в пошані та спокої.

Тому він спокійно відреагував на змінений наказ учителя і з тією ж готовністю, з якою збирався бігти до шинку за сніданком, узявся спершу прибирати кімнату, щоб учні та вчителька могли сюди перейти. Але прибирання мало відбуватися дуже швидко, бо після того К. повинен побігти за сніданком, адже вчителя мучили голод і спрага. К. запевнив, що миттю все зробить. Учитель ще кілька хвилин спостерігав, як К. квапливо прибирає постіль, пересуває гімнастичні приладдя, замітає, а Фріда миє і тре кафедру. Цей поквап сподобався вчителеві; він сказав, що під дверима лежить велика купа дров, – вирішив, мабуть, не пускати К. більше до комори, – і пішов геть, до учнів, нахваляючись, що незабаром повернеться й перевірить результат.