Замок

– Це була тільки її позиція, – відповіла Фріда. – Я слухала все, що вона каже, бо захоплююся нею, але вперше в житті я була з нею цілком не згодна. Усе сказане нею видалося мені таким жалюгідним і далеким від того, що насправді є між нами. Ближчою до правди мені видавалася повна протилежність до сказаного нею. Я згадала той ранок після нашої першої ночі, коли ти стояв біля мене на колінах із таким поглядом, ніби все вже втрачено. І як потім справді все склалося так, що я, замість допомагати тобі, лише заважала. Через мене господиня стала твоїм ворогом, якого ти досі недооцінюєш. Через мене в тебе з’явилися серйозні проблеми, ти повинен був боротися за свою посаду, тебе спіткала невдача в розмові зі старостою, ти мав слухатися вчителя, терпіти помічників. І найгірше: через мене ти, можливо, образив Кламма. А те, що ти постійно намагався зустрітися з Кламмом, можливо, було тільки безсилою спробою помиритися з ним. І я говорю собі, що господиня, яка розуміється на цьому всьому значно краще за мене, тільки хотіла вберегти мене, щоб я не дорікала собі надто сильно. Це було зроблено з найкращих міркувань, але марно. Моє кохання до тебе допомогло б мені подолати все, воно могло б допомогти і тобі просунутися вперед, але не тут, у Селі, а десь в іншому місці. Доказом його сили став твій порятунок від сім’ї Варнави.

– Отже, тоді ти так думала всупереч господині, – сказав К. – А що змінилося відтоді?

– Я не знаю, – сказала Фріда й подивилася на руку К., що тримала її руку. – Можливо, нічого не змінилося. Коли ти так близько від мене і так спокійно про це питаєш, мені здається, що нічого не змінилося. Але насправді, – вона забрала свою руку, сіла навпроти К. і заплакала, не закриваючи обличчя руками, її вкрите сльозами обличчя було відкритим для К., ніби плакала вона не через себе, а тому не мала що приховувати, ніби плакала вона через те, що К. її зрадив і тепер мусить спостерігати жалюгідне видовище її плачу, – насправді все помінялося відтоді, як я почула твою розмову з цим хлопчиком. Як невинно ти почав, питаючи про домашні справи, про те і се. Мені пригадалося, як ти вперше прийшов до шинку, такий привітний, відкритий і так по-дитячому жадібно ловив мій погляд. Цієї миті усе повторилося, і я захотіла, щоб господиня була поряд, почула тебе й спробувала залишитися при своїх поглядах. Але потім, не пам’ятаю, як саме це трапилося, я раптом усвідомила, з якою метою ти говориш із цим хлопчиком. Співчутливими словами ти завоював його довіру, яку не так легко завоювати, а потім почав усувати подальші перешкоди на шляху досягнення своєї мети, яку я все краще усвідомлювала. Цією метою була жінка. З твоїх нібито стурбованих її здоров’ям слів прозирало тільки намагання залагодити власні справи. Ти зрадив цю жінку ще до того, як завоював її. Я почула у твоїх словах не лише своє минуле, але й майбутнє. Мені здалося, що біля мене сидить господиня і пояснює мені все, а я з усіх сил намагаюся відмахнутися від її слів, хоча ясно усвідомлюю безглуздість своїх намагань, а при цьому зраджували вже не мене, – мене вже навіть зраджувати не було змісту, – зраджували цю іншу жінку. І коли я наважилася й запитала Ганса, ким він збирається стати, він відповів, що хотів би бути, як ти, отже, він уже цілком належав тобі, і між нами з ним не було різниці, цього хлопчика використали тут, у класі, мене – там, у заїзді.