Записки коменданта

Ще десять днів після оголошення закінчення акцій протесту Український Дім працював як революційний штаб. 14 грудня, після святкування Андрія, ми почали згортатися. Охочих залишитись організовано скерували у наметове містечко біля Верховної Ради. Інших ешелонами відправляли по домівках. Продукти і спорядження передавали частково у Центральний штаб, частково в наметове містечко.

Для мене було важливим, аби ми залишили Український Дім у такому стані, який застали, коли вперше увійшли сюди. Найменше, чого я хотів, - це щоб нас порівнювали із матросами, що вдерлися до Зимового палацу.

Це були дні рутинної роботи і прощання з Українським Домом. Діяли у злагоді з адміністрацією будинку, що нам всіляко допомагала і підтримувала наші дії. Керівник адміністрації Наталія Пилипівна знала, з якими труднощами звільняли протестувальники інші адміністративні будівлі, і тому не могла повірити, що ми не тільки вчасно звільнимо будинок, а ще й своїми силами приберемо його. З перших днів нашого перебування в Українському Домі його керівництво залишило свої робочі місця. Пізніше мені розповіла Наталія Пилипівна, що на них чинився шалений тиск з вимогою викликати міліцію або подавати на нас до суду. Але не зважаючи на те, що не було керівництва, рядові працівники Дому продовжували працювати і забезпечували функціонування будівлі - роботу системи вентиляції, роботу аптеки і буфету. Вони чітко стали на сторону революції і всіма силами допомагали нам.

Через декілька днів налагодилися робочі контакти і з керівництвом Дому. Ми спільно узгоджували, які приміщення можна займати, а які - ні, оскільки там знаходяться цінні речі, експозиції. В наступні дні ми діяли у повній злагоді і разом вирішували як максимально забезпечити повноцінне функціонування штабу. Часто жартували, що між нами налагодилися контакти як між терористами і їхніми заручниками. Література з психології описує, що часто ці стосунки переходять від початкової неприязні до психологічного контакту і спільного бажання разом вирішити проблемну ситуацію.

На останньому етапі Наталія Пилипівна і її заступник Ольга Пилипівна вже повністю усвідомлювали важливість штабу Українського Дому для революції і відчували себе майже співучасниками діяльності та функціонування штабу.

15 лютого ми зробили прощальний революційний «фуршет». В одному із залів зібрались усі керівники та активісти підрозділів революційного штабу. Наші кухарі наробили канапок. Ми вперше купили шампанське. До того в Домі був жорсткий «сухий закон»: якщо охорона на вході виявляла у когось спиртне - виливала у смітник. Оргвідділ підготував грамоти, якими нагородили активістів революційного штабу. Атмосфера піднесена, навіть переможна. А мені було до болю сумно. Ось ми зараз роз'їдемось - і закінчиться ціла епоха, можливо, найбільша пригода в житті кожного з нас.

Близько одинадцятої вечора почали сідати в автобуси. Санітарна служба домивала поверхи будинку. О 23.30 автобуси рушили до Львова, забравши з собою останні групи залоги фортеці Помаранчевої революції. Залишилися зі мною мої заступники і помічники. Векша і Птах були у Домі від першої до останньої хвилини. Разом ми востаннє пройшли поверхами, згадуючи революційні дні. Революційний штаб Українського Дому цілковито відповідав своїй назві. В буремні дні революції він об'єднав українців з усіх куточків держави. Тут не було поділу на Схід і Захід. Наш штаб - це була одна родина, Український Дім. Дім - для всіх українців.

Я хотів останнім вийти з будинку, тому попросив друзів почекати мене на вулиці. Ще вчора тут вирувало життя, а нині в приміщенні було моторошно тихо і пусто. Опівночі 15 лютого я покинув Український Дім і передав повноваження офіційній охороні.

Український Дім був незвично самотнім і в ту мить, здавалось, сумував разом зі мною за тими незабутніми бурхливими хвилинами революції.

Не хотілося йти в готель і не було бажання спати. Ми пішли випити кави у підземний перехід під спорожнілим Майданом. У те саме кафе, де проводили нараду в першу ніч, коли опівночі наша перша група зі Львова приїхала до Києва. Теж опівночі.

- От і все, революція закінчилася, - промовив я, коли ми почали пити каву.

- Цікаво, яким буде переголосування? - спитав Микола.

- Тут нема чого хвилюватися. Переможе, без сумніву, Ющенко з великим відривом. Точніше, ми вже перемогли, просто перемогу треба формалізувати.

- Чи знову треба буде виїжджати до Києва? -запитав Птах.

- Можливо. Час покаже. Але це вже буде щось зовсім інше. Революція вступила у нову фазу, мирну.

Ми ще довго мовчали. Що нас чекає у майбутньому?

- Хлопці, я переконаний: це були найкращі дні в нашому житті, і не так важливо, що буде потім. Ми маємо бути щасливі, що у вирішальний для України момент були в потрібному місці і в потрібний час. Ми зробили все, що могли зробити для України. І це найголовніше.

- Цікаво, чи хтось про це згадає колись, чи оцінить?