Читаем Записки коменданта полностью

Ще десять днів після оголошення закінчення акцій протесту Український Дім працював як революційний штаб. 14 грудня, після святкування Андрія, ми почали згортатися. Охочих залишитись організовано скерували у наметове містечко біля Верховної Ради. Інших ешелонами відправляли по домівках. Продукти і спорядження передавали частково у Центральний штаб, частково в наметове містечко.

Для мене було важливим, аби ми залишили Український Дім у такому стані, який застали, коли вперше увійшли сюди. Найменше, чого я хотів, - це щоб нас порівнювали із матросами, що вдерлися до Зимового палацу.

Це були дні рутинної роботи і прощання з Українським Домом. Діяли у злагоді з адміністрацією будинку, що нам всіляко допомагала і підтримувала наші дії. Керівник адміністрації Наталія Пилипівна знала, з якими труднощами звільняли протестувальники інші адміністративні будівлі, і тому не могла повірити, що ми не тільки вчасно звільнимо будинок, а ще й своїми силами приберемо його. З перших днів нашого перебування в Українському Домі його керівництво залишило свої робочі місця. Пізніше мені розповіла Наталія Пилипівна, що на них чинився шалений тиск з вимогою викликати міліцію або подавати на нас до суду. Але не зважаючи на те, що не було керівництва, рядові працівники Дому продовжували працювати і забезпечували функціонування будівлі - роботу системи вентиляції, роботу аптеки і буфету. Вони чітко стали на сторону революції і всіма силами допомагали нам.

Через декілька днів налагодилися робочі контакти і з керівництвом Дому. Ми спільно узгоджували, які приміщення можна займати, а які - ні, оскільки там знаходяться цінні речі, експозиції. В наступні дні ми діяли у повній злагоді і разом вирішували як максимально забезпечити повноцінне функціонування штабу. Часто жартували, що між нами налагодилися контакти як між терористами і їхніми заручниками. Література з психології описує, що часто ці стосунки переходять від початкової неприязні до психологічного контакту і спільного бажання разом вирішити проблемну ситуацію.

На останньому етапі Наталія Пилипівна і її заступник Ольга Пилипівна вже повністю усвідомлювали важливість штабу Українського Дому для революції і відчували себе майже співучасниками діяльності та функціонування штабу.

15 лютого ми зробили прощальний революційний «фуршет». В одному із залів зібрались усі керівники та активісти підрозділів революційного штабу. Наші кухарі наробили канапок. Ми вперше купили шампанське. До того в Домі був жорсткий «сухий закон»: якщо охорона на вході виявляла у когось спиртне - виливала у смітник. Оргвідділ підготував грамоти, якими нагородили активістів революційного штабу. Атмосфера піднесена, навіть переможна. А мені було до болю сумно. Ось ми зараз роз'їдемось - і закінчиться ціла епоха, можливо, найбільша пригода в житті кожного з нас.

Близько одинадцятої вечора почали сідати в автобуси. Санітарна служба домивала поверхи будинку. О 23.30 автобуси рушили до Львова, забравши з собою останні групи залоги фортеці Помаранчевої революції. Залишилися зі мною мої заступники і помічники. Векша і Птах були у Домі від першої до останньої хвилини. Разом ми востаннє пройшли поверхами, згадуючи революційні дні. Революційний штаб Українського Дому цілковито відповідав своїй назві. В буремні дні революції він об'єднав українців з усіх куточків держави. Тут не було поділу на Схід і Захід. Наш штаб - це була одна родина, Український Дім. Дім - для всіх українців.

Я хотів останнім вийти з будинку, тому попросив друзів почекати мене на вулиці. Ще вчора тут вирувало життя, а нині в приміщенні було моторошно тихо і пусто. Опівночі 15 лютого я покинув Український Дім і передав повноваження офіційній охороні.

Український Дім був незвично самотнім і в ту мить, здавалось, сумував разом зі мною за тими незабутніми бурхливими хвилинами революції.

Не хотілося йти в готель і не було бажання спати. Ми пішли випити кави у підземний перехід під спорожнілим Майданом. У те саме кафе, де проводили нараду в першу ніч, коли опівночі наша перша група зі Львова приїхала до Києва. Теж опівночі.

- От і все, революція закінчилася, - промовив я, коли ми почали пити каву.

- Цікаво, яким буде переголосування? - спитав Микола.

- Тут нема чого хвилюватися. Переможе, без сумніву, Ющенко з великим відривом. Точніше, ми вже перемогли, просто перемогу треба формалізувати.

- Чи знову треба буде виїжджати до Києва? -запитав Птах.

- Можливо. Час покаже. Але це вже буде щось зовсім інше. Революція вступила у нову фазу, мирну.

Ми ще довго мовчали. Що нас чекає у майбутньому?

- Хлопці, я переконаний: це були найкращі дні в нашому житті, і не так важливо, що буде потім. Ми маємо бути щасливі, що у вирішальний для України момент були в потрібному місці і в потрібний час. Ми зробили все, що могли зробити для України. І це найголовніше.

- Цікаво, чи хтось про це згадає колись, чи оцінить?

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941
100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии».В первой книге охватывается период жизни и деятельности Л.П. Берии с 1917 по 1941 год, во второй книге «От славы к проклятиям» — с 22 июня 1941 года по 26 июня 1953 года.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии»Первая книга проекта «Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917–1941 гг.» была посвящена довоенному периоду. Настоящая книга является второй в упомянутом проекте и охватывает период жизни и деятельности Л.П, Берия с 22.06.1941 г. по 26.06.1953 г.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
Клуб банкиров
Клуб банкиров

Дэвид Рокфеллер — один из крупнейших политических и финансовых деятелей XX века, известный американский банкир, глава дома Рокфеллеров. Внук нефтяного магната и первого в истории миллиардера Джона Д. Рокфеллера, основателя Стандарт Ойл.Рокфеллер известен как один из первых и наиболее влиятельных идеологов глобализации и неоконсерватизма, основатель знаменитого Бильдербергского клуба. На одном из заседаний Бильдербергского клуба он сказал: «В наше время мир готов шагать в сторону мирового правительства. Наднациональный суверенитет интеллектуальной элиты и мировых банкиров, несомненно, предпочтительнее национального самоопределения, практиковавшегося в былые столетия».В своей книге Д. Рокфеллер рассказывает, как создавался этот «суверенитет интеллектуальной элиты и мировых банкиров», как распространялось влияние финансовой олигархии в мире: в Европе, в Азии, в Африке и Латинской Америке. Особое внимание уделяется проникновению мировых банков в Россию, которое началось еще в брежневскую эпоху; приводятся тексты секретных переговоров Д. Рокфеллера с Брежневым, Косыгиным и другими советскими лидерами.

Дэвид Рокфеллер

Биографии и Мемуары / История / Образование и наука / Документальное