Записки коменданта

Деякі сотні розміщувалися за межами Українського Дому в одному з пунктів, роботу яких координувала наша комендатура. Так, XVIII Стрийська сотня розміщувалась у кінотеатрі «Дружба». Це позитивно впливало на роботу сотні. Адже Український Дім завжди був наповнений людьми, як вулик, і повноцінно відпочити дружинникам не вдавалось. У свою чергу дружинники стрийської сотні завжди були свіжі і підтягнуті. Вони мали змогу краще відпочивати.

Багато сотень було з Львівського регіону: з Мостиськ, Городка, з Радехова. Але багато було і з інших регіонів України. Однією з найбільш бойових була III сотня, якою керував одесит Віктор.

Були сотні з Сум, Кіровограда, Тернополя, багато дружинників було з Харкова, Донецька, Луганська. Загалом у дружині нараховувалося понад 20 сотень. Кожна з них нараховувала від 100 до 300 людей. Коли кількість дружинників у сотні ставала меншою за 80 -сотню розформовували, а найчастіше об'єднували з іншою нечисельною сотнею.

Лише сім сотень незмінно проіснували від початку створення Національних дружин і до закриття штабу Українського Дому. Дружинники цих сотників до сьогодні тримають між собою щільний контакт, а стрияни навіть раз на тиждень збираються в барі за пивом. В атмосфері революції дружинники сформували своєрідне фронтове братство, і до своїх сотників вони ще довго будуть звертатись не на ім'я, а по-військовому - друже сотник.

Структуризація Національних дружин дала нам змогу створити чи не найчисельнішу організовану, мобільну групу, яка діяла в найскрутніший період революції. Вже потім появилися більш професійні, уніфіковані групи, котрі організовували професійні військові. Але це вже було в той час, коли кризові моменти революції були позаду.

Нам величезною мірою допоміг досвід творення напівмілітарних структур. Адже я і мої заступники: Микола - керівник штабу Національних дружин, Векша, Антін, Малюк - свого часу виступили засновниками товариства «Патріот України» - націоналістичної організації парамілітарного характеру, створеної ще у 1995 році. Товариство займається підготовкою молоді до служби в армії. Зрештою багато керівників Українського Дому і кістяк Національних дружин складався з вихованців «Патріоту України» і «Спадщини» (молодіжної організації скаутського типу, заснованої у Львові ще в часи першої хвилі національного відродження - 1989 року).

Кожного дня о десятій ранку відбувався збір сотників, на якому вони доповідали про стан сотні і отримували чергові завдання. Ми намагалися максимально забезпечити усім необхідним дружинників. В першу чергу. Адже на них лягав основний тягар охорони приміщення, блокади Кабміну, мобілізаційних акцій. Коли сотники доповідали, що необхідна нижня білизна, зубні щітки, паста - в один день ми за допомогою спонсорів забезпечували дружинників. Коли повідомили, що в людей подерте взуття з допомогою спонсорів працівники Львівської податкової (!) привезли кілька сот пар військових черевиків.

Найбільшою проблемою було втримати правильну психологічну атмосферу дружин. Щоб не було хитань ні в істерично-агресивну атмосферу, ні в занепадницьку. Зовнішні фактори цьому не надто сприяли. Постійна нервова напруга передалася рядовим членам дружин.

Кожного вечора о сьомій годині проводили загальні збори в актовому залі. На цих зборах, власне, ми і надавали правильний настрій. Переважно на зборах виступав лише я, але інколи запрошував когось із політичних діячів, які розповідали про останні події і перспективи революції.

Загалом Національні дружини відіграли основну роль в організації Українського Дому і багатьох вуличних заходів у час революції. Нас впізнавали по помаранчевих будівельних касках і помаранчевих дощовиках, які стали своєрідною уніформою Національних дружин.

Колони дружинників, що марширували з барабанним боєм і патріотичними піснями, протестувальники з Майдану кожного разу вітали аплодисментами. Це створило своєрідну естетику Національних дружин.

ДО ПЕРЕМОГИ

З початком грудня основні дії перенеслися з вулиць Києва у стіни Верховного Суду України. Уся країна з нетерпінням спостерігала за процесом оскарження легітимності другого туру виборів Президента України.

Для польових командирів найважливішим завданням було забезпечення порядку на вулицях, забезпечення блокади адміністративних будівель.

Періодично керівництво штабу давало розпорядження щодо захоплення Кабінету Міністрів. Ми мобілізовували усі сили, підтягували сотні до входу у Кабмін. Кілька годин з нетерпінням чекали команди на штурм. Та її не було. Кожен відбій зневірював людей.