Читаем Записки коменданта полностью

На вулиці ми перемогли, небезпека минула. Але з'явилося багато авантюристів і пройдисвітів, які проголошували себе керівниками різноманітних спецслужб, котрі нібито отримали доручення «особисто від Ющенка». Тепер вони, а не «біло-сині» завдавали найбільше клопоту. Ці підозрілі типи приходили перевіряти охорону Українського Дому, організацію нашої роботи. З кожним необхідно було поспілкуватися. Робота коменданта нагадувала роботу психоаналітика. Мало того, що люди і так були перевтомлені, але так звані «керівники спецслужб» часто ще більше загострювали ситуацію. Інколи вони приходили цілими групами і треба було докласти немалих зусиль, аби уникнути прямого конфлікту.

Біля Кабміну налагодили майже дружні стосунки з комендантом будівлі. Нам вдавалося навіть проводити спільні заходи.

Найважче доводилося під час перезміни ОМОНу. З перших днів революції у Кабміні розташувався підрозділ

спецназу. А оскільки входи були заблоковані, то ці люди протягом тривалого часу жили ізольовано від світу, у приміщенні з автономним харчуванням. На рівні штабу було узгоджено дозволити «перезміну» ОМОНу. Це означало, що одних необхідно випустити, а інших впустити до будівлі за умови блокади Кабміну. Цю «відповідальну» місію, звичайно, доручили нам. І проблема була не в стосунках з ОМОНом, а в тому, аби переконати учасників блокади випустити з будинку один підрозділ міліції, а впустити інший. Останнє було найважче. Цим завданням зайнялися кілька сотень на чолі з найдосвідченішим командиром на псевдо «Малюк». Йому доводилося робити прохід між протестувальниками до службового входу в Кабмін. Під час здійснення перевірки особового складу омонівців усі вони, від рядового до майора, ввічливо показували нашим сотникам свої посвідчення. Це одна з умов перезміни, аби в Кабмін не потрапив російський спецназ. Справді, у ті дні революційні командири вирішували набагато більше, ніж досвідчені керівники спецслужб.

З певного часу ми дозволили деяким працівникам Кабміну проходити на свої робочі місця. Одного ранку до мене зателефонував відповідальний за блокаду Кабміну.

- Тут біля мене чоловік, заступник міністра. Хоче зайти до Кабміну.

- Пропустіть... - Мене повідомили, що, згідно з домовленістю, ми не пропускаємо лише Януковича і міністрів.

- Він хоче з Вами поговорити.

- Добре, передай слухавку.

Я мав декілька хвилин вільного часу.

- Доброго дня. Це говорить заступник міністра фінансів. А хто зі мною говорить?

- Комендант Українського Дому, - відповів я.

- Ви б не могли пояснити, чому я, заступник міністра, повинен у Вас питати дозволу, щоби потрапити на своє робоче місце?

Його свята наївність мене потішила.

- Бо на вулиці революція, пане заступнику міністра, і Ви повинні дякувати Богу, що є хтось, до кого Ви може передзвонити і потрапити у свій робочий кабінет.

- Добре, дякую! - здивовано почув його вже лагідний голос. - А завтра я зможу зайти?

- Так, звичайно, тільки попередньо передзвоніть. Ця ситуація яскраво характеризує наші взаємини з працівниками Кабміну в останні дні революції. Блокади ми не знімали до рішення Верховного суду, однак запровадили своєрідний пропускний режим.

Усі очікували вердикту Верховного суду. Чи буде визнана перемога Ющенка в другому турі? Чи буде оголошено третій? Власне, рішення про переголосування і мало формально завершити революцію.

З грудня Верховний Суд України постановив скасувати результати другого туру виборів, оскільки порушення 21 листопада мали масовий характер. Суд визнав, що Центральна виборча комісія поспішила з оголошенням 24 листопада результатів виборів на користь Януковича.

Також було прийнято рішення про переголосування другого туру виборів - 26 грудня. Вся країна спостерігала за роботою Верховного Суду, засідання якого тривало понад сім годин. Рішення Суду ми вітали як велику перемогу.

8 грудня Верховна Рада України, в обмін на «політреформу», прийняла рішення відправити у

відставку ЦВК і сформувати нову комісію без представників Партії Регіонів. Також Верховна Рада прийняла зміни до закону про повторні вибори 402 голосами.

9 грудня зранку ми зняли блокаду Кабміну. Це відбулося урочисто. П'ять сотень уніформованих національних дружинників вишикувалися біля входу в Кабмін. О 8 годині ранку я виступив перед дружинниками з короткою промовою і привітав їх з перемогою. Біля нас зібралось чимало журналістів, багато було працівників Кабміну. О 8.15 Векша по мегафону дав команду, і сотні Національних дружин організовано рушили з-під входу в Кабмін у напрямку Українського дому.

Так була знята блокада Кабміну.

6 грудня Ющенко особисто на Майдані офіційно оголосив про закінчення широкомасштабних акцій протесту. Відбувся величний мітинг.

Штаб ще давав доручення дотримати блокаду Адміністрації Президента до переголосування. Потім було розпорядження утримуватися в Українському Домі до проголошення результатів. Я розумів, що результат виборів вирішуватиметься не на вулиці, а на виборчих дільницях. У перемозі Ющенка вже ніхто не сумнівався.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941
100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии».В первой книге охватывается период жизни и деятельности Л.П. Берии с 1917 по 1941 год, во второй книге «От славы к проклятиям» — с 22 июня 1941 года по 26 июня 1953 года.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии»Первая книга проекта «Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917–1941 гг.» была посвящена довоенному периоду. Настоящая книга является второй в упомянутом проекте и охватывает период жизни и деятельности Л.П, Берия с 22.06.1941 г. по 26.06.1953 г.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
Клуб банкиров
Клуб банкиров

Дэвид Рокфеллер — один из крупнейших политических и финансовых деятелей XX века, известный американский банкир, глава дома Рокфеллеров. Внук нефтяного магната и первого в истории миллиардера Джона Д. Рокфеллера, основателя Стандарт Ойл.Рокфеллер известен как один из первых и наиболее влиятельных идеологов глобализации и неоконсерватизма, основатель знаменитого Бильдербергского клуба. На одном из заседаний Бильдербергского клуба он сказал: «В наше время мир готов шагать в сторону мирового правительства. Наднациональный суверенитет интеллектуальной элиты и мировых банкиров, несомненно, предпочтительнее национального самоопределения, практиковавшегося в былые столетия».В своей книге Д. Рокфеллер рассказывает, как создавался этот «суверенитет интеллектуальной элиты и мировых банкиров», как распространялось влияние финансовой олигархии в мире: в Европе, в Азии, в Африке и Латинской Америке. Особое внимание уделяется проникновению мировых банков в Россию, которое началось еще в брежневскую эпоху; приводятся тексты секретных переговоров Д. Рокфеллера с Брежневым, Косыгиным и другими советскими лидерами.

Дэвид Рокфеллер

Биографии и Мемуары / История / Образование и наука / Документальное