Записки коменданта

На вулиці ми перемогли, небезпека минула. Але з'явилося багато авантюристів і пройдисвітів, які проголошували себе керівниками різноманітних спецслужб, котрі нібито отримали доручення «особисто від Ющенка». Тепер вони, а не «біло-сині» завдавали найбільше клопоту. Ці підозрілі типи приходили перевіряти охорону Українського Дому, організацію нашої роботи. З кожним необхідно було поспілкуватися. Робота коменданта нагадувала роботу психоаналітика. Мало того, що люди і так були перевтомлені, але так звані «керівники спецслужб» часто ще більше загострювали ситуацію. Інколи вони приходили цілими групами і треба було докласти немалих зусиль, аби уникнути прямого конфлікту.

Біля Кабміну налагодили майже дружні стосунки з комендантом будівлі. Нам вдавалося навіть проводити спільні заходи.

Найважче доводилося під час перезміни ОМОНу. З перших днів революції у Кабміні розташувався підрозділ

спецназу. А оскільки входи були заблоковані, то ці люди протягом тривалого часу жили ізольовано від світу, у приміщенні з автономним харчуванням. На рівні штабу було узгоджено дозволити «перезміну» ОМОНу. Це означало, що одних необхідно випустити, а інших впустити до будівлі за умови блокади Кабміну. Цю «відповідальну» місію, звичайно, доручили нам. І проблема була не в стосунках з ОМОНом, а в тому, аби переконати учасників блокади випустити з будинку один підрозділ міліції, а впустити інший. Останнє було найважче. Цим завданням зайнялися кілька сотень на чолі з найдосвідченішим командиром на псевдо «Малюк». Йому доводилося робити прохід між протестувальниками до службового входу в Кабмін. Під час здійснення перевірки особового складу омонівців усі вони, від рядового до майора, ввічливо показували нашим сотникам свої посвідчення. Це одна з умов перезміни, аби в Кабмін не потрапив російський спецназ. Справді, у ті дні революційні командири вирішували набагато більше, ніж досвідчені керівники спецслужб.

З певного часу ми дозволили деяким працівникам Кабміну проходити на свої робочі місця. Одного ранку до мене зателефонував відповідальний за блокаду Кабміну.

- Тут біля мене чоловік, заступник міністра. Хоче зайти до Кабміну.

- Пропустіть... - Мене повідомили, що, згідно з домовленістю, ми не пропускаємо лише Януковича і міністрів.

- Він хоче з Вами поговорити.

- Добре, передай слухавку.

Я мав декілька хвилин вільного часу.

- Доброго дня. Це говорить заступник міністра фінансів. А хто зі мною говорить?

- Комендант Українського Дому, - відповів я.

- Ви б не могли пояснити, чому я, заступник міністра, повинен у Вас питати дозволу, щоби потрапити на своє робоче місце?

Його свята наївність мене потішила.

- Бо на вулиці революція, пане заступнику міністра, і Ви повинні дякувати Богу, що є хтось, до кого Ви може передзвонити і потрапити у свій робочий кабінет.

- Добре, дякую! - здивовано почув його вже лагідний голос. - А завтра я зможу зайти?

- Так, звичайно, тільки попередньо передзвоніть. Ця ситуація яскраво характеризує наші взаємини з працівниками Кабміну в останні дні революції. Блокади ми не знімали до рішення Верховного суду, однак запровадили своєрідний пропускний режим.

Усі очікували вердикту Верховного суду. Чи буде визнана перемога Ющенка в другому турі? Чи буде оголошено третій? Власне, рішення про переголосування і мало формально завершити революцію.

З грудня Верховний Суд України постановив скасувати результати другого туру виборів, оскільки порушення 21 листопада мали масовий характер. Суд визнав, що Центральна виборча комісія поспішила з оголошенням 24 листопада результатів виборів на користь Януковича.

Також було прийнято рішення про переголосування другого туру виборів - 26 грудня. Вся країна спостерігала за роботою Верховного Суду, засідання якого тривало понад сім годин. Рішення Суду ми вітали як велику перемогу.

8 грудня Верховна Рада України, в обмін на «політреформу», прийняла рішення відправити у

відставку ЦВК і сформувати нову комісію без представників Партії Регіонів. Також Верховна Рада прийняла зміни до закону про повторні вибори 402 голосами.

9 грудня зранку ми зняли блокаду Кабміну. Це відбулося урочисто. П'ять сотень уніформованих національних дружинників вишикувалися біля входу в Кабмін. О 8 годині ранку я виступив перед дружинниками з короткою промовою і привітав їх з перемогою. Біля нас зібралось чимало журналістів, багато було працівників Кабміну. О 8.15 Векша по мегафону дав команду, і сотні Національних дружин організовано рушили з-під входу в Кабмін у напрямку Українського дому.

Так була знята блокада Кабміну.

6 грудня Ющенко особисто на Майдані офіційно оголосив про закінчення широкомасштабних акцій протесту. Відбувся величний мітинг.

Штаб ще давав доручення дотримати блокаду Адміністрації Президента до переголосування. Потім було розпорядження утримуватися в Українському Домі до проголошення результатів. Я розумів, що результат виборів вирішуватиметься не на вулиці, а на виборчих дільницях. У перемозі Ющенка вже ніхто не сумнівався.