Читаем Записки коменданта полностью

Довелося провести інвентаризацію «наших» об'єктів, яких було понад десять. їх коменданти визначали відповідальних, котрі отримували продукти харчування чи спальники тільки під особистий підпис.

За весь період акції громадської непокори було зафіксовано 40 фактів крадіжок особистих речей і 12 випадків розкрадання продовольчих запасів. Це малоприємні сторінки революції. Але повагу викликає те, з якою оперативністю та професійністю працівники «Сьомої кімнати» зупинили ще у зародковому стані дії зловмисників. Більше того, відбили бажання будь-кому навіть думати про крадіжку чужих речей.

Працівники «Сьомої кімнати» займалися цілим спектром проблем, часто «виходили» з нами на заходи, які могли мати силовий розв'язок. Ці хлопці залишили найкращий спогад і яскраве втілення в життя гасла «Міліція з народом!».

БУФЕТ

Однією з перших служб, створених у штабі Українського Дому, був «Буфет». На вулиці мороз. У такій ситуації звичайний гарячий чай або кава рятували людей найбільше. Перший підрозділ буфету розмістився у холі. Спочатку робили канапки з тих продуктів, які привезли з дому. Одноразовий посуд купив штаб. Згодом, коли по телевізору прозвучала інформація про потреби штабу, звідусіль почали привозити найрізноманітніші продукти. Довелося розмістити великий склад, а послуги у будинку розширювати. Окремі підрозділи буфету розпочали функціонувати у цоколі, в холі першого поверху, і два буфети - на другому поверсі.

Досить швидко як волонтери прийшли професійні кухарі, зголосилися допомогти представники християнських релігійних організацій. Через неймовірно високу ротацію людей буфети працювали цілодобово. За декілька днів вдалося урізноманітнити раціон харчування. Кухарі, окрім чаю та канапок, готували суп, салати. Інколи до благодійності вдавалися київські ресторани, що привозили навіть м'ясне. Траплялися дні, коли харчування в Українському Домі мало чим відрізнялося від ресторанного. Дівчата-«кухарі» працювали самовіддано. Бліді і втомлені, вони були завжди ввічливі та веселі. Найважче доводилося у моменти великого напливу людей. Особливо, коли підрозділи Національних дружин поверталися з якоїсь операції чи нічного чергування. Дружинники, виснажені і невиспані, не могли довго чекати на приготування їжі. А коли таких приходило понад тисячу - це особливо ускладнювало завдання для працівників буфету. Дилема між бажанням поспати (хоч годинку) і поїсти (хоча б канапку) переслідувала дружинників постійно. Завдання буфету було зняти цю дилему і вчасно нагодувати хлопців.

З часом виникла необхідність у ще одному пункті харчування - зовнішньому. Він виконував особливо важливу соціальну функцію. Через величезний наплив людей довелося поставити зовнішню охорону біля головного і службового входу. Там збиралася величезна кількість протестувальників. Це були величезні делегації з регіонів, які хотіли дізнатись про те, де можна переночувати, зконтактуватися з відповідальними за свій регіон в Центральному штабі, зрештою щось перекусити. Аби не створювати штовханини в будинку, ми дозволяли зайти в середину тільки керівникові делегації, котрий, пройшовши через наші підрозділи у холі, міг зібрати необхідну інформацію. Та, зважаючи на те, що люди з делегації залишалися на вулиці, був створений зовнішній буфет. З часом сюди почали масово приходити люди з Майдану, щоб поїсти і випити гарячого чаю. Буфет організувала і керувала ним одна з наивідданіших ентузіасток Українського Дому з милозвучним прізвищем Синьоока. Враховуючи, що ми користувались одноразовим посудом, можна було порахувати скільки людей приблизно харчується в тому чи іншому буфеті протягом дня. Лише у зовнішньому буфеті у деякі дні харчувалися до 20 тисяч протестувальників.

Найбільша проблема - питна вода. її завжди бракувало. Не вистарчало холодильників. Одного дня штаб навіть дав вказівку комендантам не приймати м'ясних продуктів, щоб унеможливити отруєння.

Мені врізався у пам'ять випадок, коли довелося розв'язувати доволі дивну ситуацію. Я вийшов до службового входу. Там стояв літній чоловік і благав прийняти сире м'ясо. Охоронці дисципліновано повідомляли, що його заборонено приймати. Коли я підійшов до чоловіка, у нього в очах були сльози.

- Хлопчики, що ж то робиться? Я почув по телевізору, що на Майдані бракує харчів, порадився з дружиною й зарізав свиню. Привіз м'ясо, а ви не приймаєте...

Чоловік показав на старенький «Москвич».

- Десять годин добирався із Франківщини, щоб привезти вам їсти. Прийміть!.. То від щирого серця.

Мені захотілося обняти цю людину і щиро потиснути його спрацьовані руки. Колись ось такі, як цей галицький селянин, прості люди, ризикуючи власним життям і безпекою своєї сім'ї, добровільно носили харчі своїм захисникам, воїнам УПА. Історія повторюється.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941
100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии».В первой книге охватывается период жизни и деятельности Л.П. Берии с 1917 по 1941 год, во второй книге «От славы к проклятиям» — с 22 июня 1941 года по 26 июня 1953 года.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии»Первая книга проекта «Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917–1941 гг.» была посвящена довоенному периоду. Настоящая книга является второй в упомянутом проекте и охватывает период жизни и деятельности Л.П, Берия с 22.06.1941 г. по 26.06.1953 г.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
Клуб банкиров
Клуб банкиров

Дэвид Рокфеллер — один из крупнейших политических и финансовых деятелей XX века, известный американский банкир, глава дома Рокфеллеров. Внук нефтяного магната и первого в истории миллиардера Джона Д. Рокфеллера, основателя Стандарт Ойл.Рокфеллер известен как один из первых и наиболее влиятельных идеологов глобализации и неоконсерватизма, основатель знаменитого Бильдербергского клуба. На одном из заседаний Бильдербергского клуба он сказал: «В наше время мир готов шагать в сторону мирового правительства. Наднациональный суверенитет интеллектуальной элиты и мировых банкиров, несомненно, предпочтительнее национального самоопределения, практиковавшегося в былые столетия».В своей книге Д. Рокфеллер рассказывает, как создавался этот «суверенитет интеллектуальной элиты и мировых банкиров», как распространялось влияние финансовой олигархии в мире: в Европе, в Азии, в Африке и Латинской Америке. Особое внимание уделяется проникновению мировых банков в Россию, которое началось еще в брежневскую эпоху; приводятся тексты секретных переговоров Д. Рокфеллера с Брежневым, Косыгиным и другими советскими лидерами.

Дэвид Рокфеллер

Биографии и Мемуары / История / Образование и наука / Документальное