Записки коменданта

Найбільш яскравий приклад - санітарна служба Українського Дому. З перших днів створення революційного штабу постала гостра проблема - прибирання приміщень. Десятки тисяч людей щоденно проходили через Український Дім. У будинку фактично цілодобово працювало п'ять буфетів. Гори одноразового посуду, поламані пластмасові підстилки та інше сміття. Переповненими залишались туалети. Постійно наносився бруд, адже надворі зима. Спочатку до прибирання залучали добровольців, та цього ставало недостатньо. Одного дня до мене підійшов охайний інтелігентний хлопець і запропонував створити санітарну службу та виявив готовність її очолити. Не задумуючись погодився і вписав цей підрозділ у структуру штабу Українського Дому. Вже наступного дня звернув увагу: прибирання будинку стало систематичним і акуратнішим. Молоді хлопці і дівчата відгороджували великі території, куди нікого не пускали, і все це мили. Клаптик за клаптиком. Підлога швидко забруднювалася, її знову прибирали. Робота велася цілодобово. Це я помічав з нічних обходів будинку. Дівчата, які були задіяні в санітарній службі, пояснювали, що вночі найлегше працювати, бо більшість людей спить.

Я тривалий час не мав змоги з'ясувати деталі роботи санітарної служби, фізично не встигав. Та одного дня знайшов хвильку часу. Ярослав, керівник санслужби, просив допомогти із мийними засобами для прибирання, тоді і вдалося поспілкуватися з тими, хто входить у цей підрозділ.

Кістяк санітарної служби - церковний хор зі Львівського Храму Різдва Пресвятої Богородиці. Парафіяни приїхали у перші дні революції і прийшли до Українського Дому. Вони зауважили, що існує проблема з прибиранням, і вирішили допомогти. Ночували за межами Дому, аби мати можливість відіспатися. Працювали цілодобово - позмінно. Ніколи не скаржились, їхнє перебування у Києві зводилося до суцільного прибирання, кількох годин сну і нового прибирання. Вони не бачили революції, як інші, що ходили центром Києва з помаранчевими шаликами і вигуками «Разом нас багато!..» Не відвідували концерти, що регулярно відбувалися на сцені Майдану. Вони лише прибирали сміття. Коли випадала вільна хвилина, бігли на мітинг на Майдан.

Це були надзвичайно виховані, інтелігентні юнаки та дівчата, котрі одягали білі халати, гумові рукавиці та гігієнічні пов'язки і ставали прибиральниками. Дивлячись на них, я думав: хто ж більше зробив для революції -агітатори з трибуни, бійці Національної дружини, добродії, які фінансували витрати революції, чи ці непомітні юнаки та дівчата, які прибирали сміття. Мені здається, саме вони - справжні герої революції.

Коли люди із санпідрозділу виснажувались, керівник відсилав їх у Львів, а на їх місце приїздили інші, з того ж церковного хору.

13 грудня, на Андрія, під час чергової наради керівного складу Українського Дому Ярослав запросив на нараду представників санслужби. Я стурбувався: невже щось сталося? Адже ця служба працює бездоганно і з нею ніколи не було жодних проблем. Один за одним у кімнату увійшли хлопці і дівчата у білих халатах, гумових рукавицях і сангігієнічних пов'язках на обличчі. Вони про щось перемовились, і Володимир звернувся до мене із привітаннями. Я згадав: сьогодні день моїх іменин. Якось випало з пам'яті за невідкладними справами. Після короткого привітання хлопці і дівчата зняли свої пов'язки. Ми побачили вродливі юнацькі обличчя з видимим відбитком втоми. І раптом вони заспівали «Щедрівку», а потім «Многая літа!..». їхні голоси звучали, немов з іншого світу. На якусь мить ми всі забули про свої клопоти і труднощі, насолоджуючись ангельським співом.

Я приголомшено спостерігав за хористами. У суспільстві таких називають елітою, цвітом нації. Талановиті, інтелігентні, сповнені віри. Вони щойно залишили швабри і пакети зі сміттям, щоб привітати мене з іменинами, а потім знову до пізньої ночі митимуть підлоги і прибиратимуть сміття. Добровільно, не під впливом спалаху емоцій, а усвідомлено взяли на себе найважчу, найбруднішу роботу на довготривалий час. Звідки ця сила і ця велич? А може, в цьому і є найвищий прояв справжнього аристократизму?

У мене раніше було багато іменин, багато привітань і подарунків. Щирих і не зовсім. Та ще ніколи я не був так зворушений, як того дня, не відчував такої вдячності до тих, хто мене вітав.

Ще довго, стоячи, ми аплодували нашій «санслужбі». Не лише за їхні чарівні голоси. Ми аплодували їм за їхню самопосвяту, їх неголосний, але щирий партіотизм. Ніхто і ніколи не переможе нас, допоки нація матиме таких людей. Саме їхнє існування є підставою для великого оптимізму.

В Українському Домі не прийнято було виголошувати подяк. Хіба хтось мав право комусь дякувати?! Ми робили спільну справу, і кожен виконував свою роботу на необхідній ділянці. Смішні і недолугі ті, що сподівалися сатисфакції за участь у революції. Коли ти чиниш благородний вчинок і чекаєш винагороди за це, то не віриться у твою щирість. Шляхетність не може бути корисливою. Якщо таке є - це вже не шляхетність.