Записки коменданта

Випадкові перехожі, які трапляються на шляху, теж зупиняються і аплодують нам. Це додає натхнення. Проходимо вздовж будівлі Верховної Ради через площу Арсенальну, тут повертаємо праворуч. Помаранчевий Майдан, наш надійний тил, залишається далеко позаду. Тепер надія тільки на власні сили. А небезпека чатує на кожному кроці. Стає тривожно.

Уже майже сьома. Місто прокидається від сну. Відстаємо від запланованого графіку на п'ять хвилин. Цікаво, чи нас вже чекають біля штабу. Мої заступники прогнозують наші дії на випадок, якщо «Зоряний» вже оточив спецназ. Вдивляюсь у кінець вулиці, аби побачити, чи є автобуси з ОМОНом. Ще триста метрів, сто - і нарешті без перешкод підходимо до «Зоряного». Навколо не видно навіть охорони. Тільки здивовані кияни зупинились подивитися, що відбувається. Не бачу і наших народних депутатів.

Штаб Януковича має кілька входів і виходів, тому, не зупиняючи колону, беремо його в кільце. «Зоряний» оточений. За кожним входом закріплюю відповідальних сотників. Якщо буде атака ззовні або зсередини, необхідно протриматись, поки не підбіжить резервна сотня. Ми розтягнуті по всьому периметру будинку, тому точкова атака може розірвати нашу оборону. З нами на машині під'їхав мій брат Володя, який з нами від першого дня революції. Він постійно, вдень і вночі, рятує нас власним автомобілем у найскладніших ситуаціях. Бо це єдиний транспортний засіб, який має Український Дім. Володя вже наїздив по Києву понад п'ять тисяч кілометрів, і це найкращий матеріалізований показник нашої активності. І зараз своєю невеличкою «Славутою» він перекрив основний в'їзд у «Зоряний».

Через декілька хвилин підійшли два міліціонери і поцікавилися, хто старший. Я підійшов. Майор відрекомендувався як керівник патрульної служби і запитав, що ми тут робимо. Я відрекомендувався як комендант Українського Дому і пояснив мету нашого приходу. Він намагався з'ясувати деталі і явно не знав, як йому себе поводити. Зрештою сказав:

- Хлопці, ми з вами. Але мусить бути порядок. Щоб не виникла бійка. Це нікому не потрібно.

- Майоре! Ми не хочемо бійки. Ми просто хочемо, щоб народні депутати виконали свій обов'язок і були на засіданні сесії, а не висиджували у робочий час в штабі Януковича.

- А якщо вони спровокують бійку?

- Наскільки я розумію, ви тут для того, щоб забезпечити порядок. Будьте поруч, і якщо хтось з них почне провокувати бійку, ви зможете втрутитись і не допустити цього.

- Добре... - після недовгого вагання погодився майор. - Я викличу сюди своїх патрульних. Нас семеро. Та проти ОМОНу ми не встоїмо.

- І нам буде важко, - погоджуюсь з ним, - тому краще не допустити сутички. В цьому ви можете допомогти, - пропоную майору.

Поки ми розмовляли, до будинку почали під'їжджати шикарні автомобілі з номерами Верховної Ради. Вони на декілька хвилин зупинялись навпроти «Зоряного», оглядали, що відбувається, а потім від'їжджали від гріха подалі. Принаймні тепер кожен з них мав для Януковича серйозне пояснення, чому не прийшов на збори: штаб заблокований. Без сумніву, багато хто сприйняв нашу присутність з полегшенням і безбоязно поїхав на сесію Верховної Ради. Аж раптом з однієї машини вискочив якийсь метушливий чоловік, а з ним два охоронці. Я впізнав у ньому Шуфрича. Він став на протилежній стороні дороги і почав жваво видзвонювати по мобільному телефону.

Уже була майже восьма година. З хвилини на хвилину мала розпочатися нарада. Раптом на вулиці з'явились три автобуси. Під'їхали і зупинились навпроти «Зоряного». З автобусів вийшли декілька офіцерів спецназу і підійшли до Шуфрича. Я послав двох хлопців на розвідку. Так, цього слід було сподіватися. В автобусах - ОМОН з Луганської області. їх не більше як сто п'ятдесят бійців, а нас більше двох тисяч. Правда, ми розконцентровані по периметру будинку і вони зможуть клином розрізати нашу оборону. Якщо офіцери послухають Шуфрича, сутички не оминути. До Шуфрича підходять інші депутати з фракції есдеків. їх вже більше п'ятнадцяти. Ситуація стає дуже напруженою. Дружинники, щоб нагнати страху противнику, починають співати і скандувати, підбадьорюючи самих себе гаслом: «Стояти, стояти, нікого не пускати!»

Можливо, один одного хлопці підбадьорили, але по всьому виглядало, що на Шуфрича і офіцерів спецназу наші пісні і гасла бажаного ефекту не справили.

Я підійшов до знайомого майора. Він і сім його бійців стояли по нашій стороні вулиці, утворюючи першу лаву попереду дружинників.

- Майор, я знаю Шуфрича, зараз можлива атака. Ви міліціонер, ваші аргументи можуть їх переконати, а мої навпаки спровокують.

- Добре, я з ними переговорю, спробую зупинити. Він перейшов вулицю і розпочав гаряче дискутувати з Шуфричем і спецназівцями. З усього виглядало: майор цілковито на нашому боці. Із «Зоряного» повиходила внутрішня охорона. І хоча вони не вели себе агресивно, сама їх присутність погіршувала становище. У випадку атаки спецназу вони вдарять ззаду.

Передзвонив до Романа Петровича. Описав ситуацію і спитав, де обіцяні нардепи.