Читаем Записки коменданта полностью

Цієї ночі ночую у готелі «Київ». Він розташований фактично на першій лінії оборони, навпроти будівлі Верховної Ради. їх розділяє вулиця Грушевського, що спускається на Європейську площу до Українського Дому. Саме по цій вулиці найбільш ймовірне просування спецназу. Тому вона, як і всі інші паралельні вулиці, загороджена вантажівками. Це вдалий хід. Звичайно, така барикада не зупинить сама по собі спецназ, але затримає нападників і дасть такий необхідний оперативний час. Ми не знаємо, з якої сторони може бути здійснена атака. Тому наші люди розконцентровані. Хтось на Майдані, хтось біля будівлі Адміністрації Президента, зрештою, і в Українському Домі. Наша «нічна варта» першою повинна прореагувати на появу противника. Автобуси зі спецназом не зможуть безперешкодно проїхати вулицею. А для того, аби відтягнути вантажівки, потрібна або спеціальна техніка, або багато вільних «робочих» рук. Завдання «нічної варти», власне, і полягає в тому, щоби не дати противнику розтягнути вантажівки і оперативно повідомити в штаб, звідки ведеться атака. Наші сотні, зрозуміло, не спроможні будуть витримати атаку добре вишколеного і озброєного спецназу, але зможуть суттєво перешкодити технічним службам, які будуть надіслані для розблокування дороги. Ми прорахували: наша перша лінія оборони як мінімум на півгодини затримає атаку. За цей час підтягнуться люди з Майдану, від будівель Адміністрації Президента, Кабміну. Наша головна перевага - чисельність і рішучість протестувальників. Важливо, щоб необхідна їх кількість була в потрібний час і в потрібному місці. «Нічна варта» мусить забезпечити таку можливість.

Парадоксальна ситуація. Як правило, в час революції влада вдень контролює ситуацію, а опозиція вночі. В нашому випадку все навпаки: вдень ми господарі ситуації. Сотні тисяч демонстрантів на Майдані є найнадійнішою запорукою нашої переваги, а вночі стаємо вразливими. Частина киян розходиться по домівках, частина демонстрантів лягає спати. Людей на вулицях меншає. Влада в цей час має перевагу несподіваного удару і концентрації сил в одному місці. І що найголовніше: здатна за рахунок навченого спецназу діяти швидко і раптово.

Наше завдання - знівелювати переваги противника. З 11-го поверху готелю «Київ» чудовий краєвид нічного міста і вдалий спостережний пункт. З одного боку -вигляд на будівлю Верховної Ради, Європейську площу, де справді, немов велетенська середньовічна фортеця, височить Український Дім. З іншого - видно Арсенал, звідки можуть у будь-яку мить з'явитися автобуси з омонівцями. Ми побачимо їх першими і зможемо телефоном сповістити і штаб, і «нічну варту».

Ніч минає в очікуванні. Близько третьої ночі почувся ритмічний бій барабану. Виходжу на балкон і бачу захоплюючу картину. Зі сторони Європейської площі, повз будівлю Кабінету Міністрів безлюдною вулицею підіймаються три сотні національних дружинників - один з підрозділів «нічної варти». Я ще ніколи не спостерігав марш наших сотень з висоти, переважно йшов поруч. Величі цьому видовищу додавала широчезна нічна вулиця, ледь освітлена ліхтарями, і барабанний бій. Сутінки приховували той факт, що наші люди не уніформовані -одягнені в тому, в чому виїхали з дому. Білі шапочки «світились», як ліхтарики. Вишикувані в стрункі лави, сотні повільно підходили до Верховної Ради. Звичайно, вражаючими є і масові колони демонстрантів, та в цьому випадку особливо приваблювала впорядкованість і організованість. Ця дисциплінованість у противників мала б викликати острах, а прихильників підбадьорити. Від ритмічних ударів невідомо де і ким роздобутого барабана, інколи ставало аж моторошно.

Не стримався і вигукнув з балкону готелю: «Слава Україні!» «Героям слава!» - багатоголоссям звучно і дружно прогриміло знизу. Ехо ще кілька разів, відбиваючись від будівель, пронесло безлюдними вулицями Києва: «Героям слава!». В той момент надзвичайно гостро відчув, що ці люди здатні захистити Україну навіть ціною власного життя.

Цієї ночі атаки не було. Тобто, як ми дізнались пізніше, була спроба ввести спецназ до Києва, однак люди з присілок столиці спонтанно вийшли на вулиці і перекрили рух ОМОНу. Офіцери спецназу, котрі, очевидно, й самі не надто рвалися до бою, не дали команди на прорив.

Протягом усієї ночі працівники оперативного штабу опозиції дзвонили до мене і повідомляли, що спецназ ось-ось з'явиться то з того, то з іншого напрямку. Я давав відповідні доручення сотникам «нічної варти», а вони, у свою чергу, марширували з одного місця ймовірного нападу в інше. Безперестанку, цілу ніч. Але як з'ясувалось на ранок, усі були задоволені участю в нічних рейдах.

Цей час "нічна варта" прожила у відчутті реальної небезпеки і готовності до реальної загрози. Як правило, людина переживає більше емоцій в передчутті бою, аніж під час самого бою. І тому для «нічної варти» це була особлива, по-справжньому бойова ніч.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941
100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии».В первой книге охватывается период жизни и деятельности Л.П. Берии с 1917 по 1941 год, во второй книге «От славы к проклятиям» — с 22 июня 1941 года по 26 июня 1953 года.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии»Первая книга проекта «Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917–1941 гг.» была посвящена довоенному периоду. Настоящая книга является второй в упомянутом проекте и охватывает период жизни и деятельности Л.П, Берия с 22.06.1941 г. по 26.06.1953 г.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
Клуб банкиров
Клуб банкиров

Дэвид Рокфеллер — один из крупнейших политических и финансовых деятелей XX века, известный американский банкир, глава дома Рокфеллеров. Внук нефтяного магната и первого в истории миллиардера Джона Д. Рокфеллера, основателя Стандарт Ойл.Рокфеллер известен как один из первых и наиболее влиятельных идеологов глобализации и неоконсерватизма, основатель знаменитого Бильдербергского клуба. На одном из заседаний Бильдербергского клуба он сказал: «В наше время мир готов шагать в сторону мирового правительства. Наднациональный суверенитет интеллектуальной элиты и мировых банкиров, несомненно, предпочтительнее национального самоопределения, практиковавшегося в былые столетия».В своей книге Д. Рокфеллер рассказывает, как создавался этот «суверенитет интеллектуальной элиты и мировых банкиров», как распространялось влияние финансовой олигархии в мире: в Европе, в Азии, в Африке и Латинской Америке. Особое внимание уделяется проникновению мировых банков в Россию, которое началось еще в брежневскую эпоху; приводятся тексты секретных переговоров Д. Рокфеллера с Брежневым, Косыгиным и другими советскими лидерами.

Дэвид Рокфеллер

Биографии и Мемуары / История / Образование и наука / Документальное