Записки коменданта

- Що від нас вимагається? - і далі не збагну задуму.

- Треба заблокувати штаб Януковича ще до початку наради, о сьомій ранку. І не пропустити Януковича та депутатів на нараду.

Я заскочений. Хоча не знаю, де кінотеатр «Зоряний», але здогадуюсь, що далеко від Майдану і Українського Дому. Тобто сподіватися на підтримку не доводиться. А нашим основним аргументом завжди була велика кількість людей. Окрім того, зранку пікетувальників, як правило, найменше. А якщо ми силою зупинимо ще чинного прем'єр-міністра і депутатів Верховної Ради, очевидно, буде задіяний ОМОН. Коли блокували установи сотні тисяч людей, спецназ був безсилий, а завтра доведеться оперувати лише силами Національних дружин. Цілком розумію складність завдання і попри це відповідаю ствердно:

- Добре, завтра о сьомій ранку ми заблокуємо штаб Януковича. Та добре було б для прикриття хоч декількох наших нардепів.

- Постараюсь організувати, - обіцяє Роман Петрович.

Після розмови підійшов до коменданта верхнього наметового містечка Макса. Він жваво розмовляв з Андрієм - відповідальним за зв'язки зі штабом у структурі Українського Дому. Андрій переконував Макса, котрий відповідає за господарське забезпечення, виділити Національним дружинам Українського Дому помаранчеві накидки як елемент уніформи і помаранчеві каски. Макс погоджується, лише торгується стосовно кількості. Врешті дає згоду на одну тисячу.

Я долучився до розмови. Пояснив Максу, яку відповідальну функцію ми будемо виконувати завтра. Наголосив: нам необхідні не лише накидки і каски, а ще й дерев'яні щити, палиці і ліхтарики. Андрій неймовірно втішився моїм аргументам. Уже спільно пояснили Максові, що в ситуації, коли вирішується доля держави, торгівля недоречна і „виторгували" в такий спосіб дві тисячі комплектів.

Минала третя ночі. Ми домовилися з Андрієм, що я повертаюсь в Український Дім дати необхідні доручення щодо завтрашньої акції, а він їде з Максом по складах збирати "наторговане" спорядження. О шостій ранку всі комплекти мають бути в Українському Домі.

Зрозуміло: ця ніч знову буде безсонною. Збираю нараду командирів. Обговорили і затвердили план дій. Залучили до планування міліціонерів, які з перших днів революції стали на наш бік. Ми їм виділили кімнату № 7, де вони створили свій підрозділ. За деякий час підрозділ так і називали - сьомий кабінет. Патріотичні хлопці, старші і молодші офіцери різних служб, вони суттєво допомагали в організації безпеки Українського Дому. Двоє з них завтра, тобто вже сьогодні, вирушать з нами на блокаду «Зоряного».

О шостій ранку - загальний збір біля службового входу. Андрій щойно підвіз комплекти спорядження. Втомлений, але задоволений розповідає, як протягом ночі визбирував його по складах.

Керівник охорони Микола збирає сотників і роздає спорядження. Домовляємось: дерев'яних палиць і щитів із собою не брати. Видаємо лише помаранчеві каски, накидки і хустинки. Хустинки треба пов'язати на обличчя перед самою акцією, щоб камери не могли фіксувати наших облич. Адже це був би серйозний доказ у суді.

6.30. Люди шикуються у колону. Сотники дають уривчасті команди. За кілька хвилин колона готова до виступу. Загальна чисельність близько півтори тисячі осіб. Уніформовані дружинники набувають значно бойовитішого вигляду. Наявність касок і накидок дає необхідний результат. Холодний морозяний ранок. Порожні вулиці Києва. В ранковому сутінку не відчувається вечірньої атмосфери переможного помаранчевого фестивалю. Дружинники зосереджені. Коротко пояснюю мету операції. Далі питання. Основне, що робити, якщо охорона штабу Януковича чинитиме опір? Чи можна застосовувати фізичну силу? Кажу, що можна, але лише в крайньому випадку і за окремою командою. Головне - виконати завдання. Протриматись три години. Наша головна перевага - раптовість.

6.45. Микола по мегафону дає наказ вирушати. Векша замикає колону. Ранкова тиша здригається від голосних команд сотників. Розміреним кроком колона вирушає в напрямку Верховної Ради. На Європейській площі до колони приєднується близько 500 «бійців» з Жовтневого палацу і близько двох сотень з Філармонії, де розмістилися дрогобиччани. Вони без помаранчевої уніформи, але добре організовані. Колона стає ще більшою і нараховує вже понад дві тисячі людей.

Перша сотня заводить маршову пісню, інші підхоплюють. Помаранчеві каски, накидки, а також блакитно-жовті і помаранчеві прапори надають колоні величавого вигляду. Маршові пісні підносять бойовий дух.

Проходимо біля Кабінету Міністрів. Вхід блокує декілька сотень людей. Спочатку вони дивляться на колону насторожено, та коли впізнають своїх, починають аплодувати і підспівувати. Перегукуються привітаннями: «Слава Україні!» - «Героям слава!». Вони, очевидно, не розуміють, куди ми вирушаємо в такий ранній час, але переконані - з важливою місією, і тому не задають зайвих запитань.