На нічні наради збиралось обмежене число людей -від п'яти до семи. Це були збори командирів, які реально керували більшою чи меншою кількістю протестувальників. На зборах обговорювались найбільш секретні питання щодо тактики і стратегії дій під час революції. Координатори масових заходів від центрального штабу - депутати Верховної Ради Володимир Пилипович і Тарас були активними прихильниками захоплення Кабміну. На нічних нарадах, які проходили за кавою, в клубах цигаркового диму, вони із запалом переконували Романа Петровича в необхідності штурму. Роман Петрович був проти, мотивуючи це тим, що ідею штурму не підтримає Ющенко.
- Давайте захопимо Кабмін без дозволу, а вранці доповімо як про доконаний факт. Люди чекають рішучих дій, - щиро, із запалом переконував Володимир Пилипович, який не знімав своєї знаменитої «шапки-вушанки» навіть у барі.
- Армія має шанс на перемогу, якщо нею керує один командир. Коли армією починають керувати кілька командирів, це вже не армія, а ополчення, - з притиском відповідав Роман Петрович. - Я бачу логіку у тому, що ви пропонуєте, Володя, але я чітко буду виконувати розпорядження Ющенка. Якщо він скаже штурмувати, піду на штурм, якщо скаже до весни гнити у наметах - буду гнити. Але я не дозволю, щоб на Майдані була анархія.
Інколи на наради приходила Юля. Вона теж агітувала за штурм Кабміну.
Кілька разів під час революції нас повідомляли, що вже є дозвіл на штурм. Ми по тривозі піднімали тисячі людей. Був розроблений чіткий план дій: хто і де має прориватися, хто має бути комендантом того чи іншого поверху. Навіть підготували паперові стрічки з печаткою Українського Дому, щоб опломбовувати кабінети Кабміну. Але кожного разу в останній момент нам давали відбій. Згодом інформацію про черговий штурм Кабміну ми вже сприймали з іронією.
«НІЧНА ВАРТА»
«5 канал». 28.11.2004 19.15
У п'ятницю, 26 листопада, було заблоковано будівлі Адміністрації Президента і Кабміну. Декілька разів під час засідання народних депутатів ми пікетували приміщення Верховної Ради, але не блокували його. Адже це єдиний державний орган, на який ми можемо розраховувати.
На той час функціонували як самодостатні центри революції наметове містечко, Український Дім, Жовтневий палац, Будинок профспілок, де розміщався Центральний штаб, і ще ряд об'єктів.
Ми не в змозі були заночувати усіх охочих у холах Українського Дому.
Тому почали розселяти людей по навколишніх приміщеннях державних установ, керівництво яких добровільно пропонувало свої послуги. Це були кінотеатри, мистецькі заклади, в яких вдалося налагодити систему забезпечення цих тимчасових пристанищ. Було прийнято рішення, що в Українському Домі залишаються «мобілізаційні» і штабні підрозділи. Інших, охочих переночувати, скеровували в приміщення громадських закладів або ж на помешкання до киян, котрі пропонували безкоштовне житло.
До мобілізаційних підрозділів були включені охорона і Національні дружини. Останні за моїм дорученням почали формуватися в п'ятницю, 26 листопада. Добровольців відразу з'явилось багато. На запис до дружини вишикувалась жива черга. "Внутрішнє" радіо Українського Дому щогодини повідомляло про запис. Добровольців формували у сотні, сотні ділили на десятки. Вже в суботу Національні дружини нараховували до двох тисяч осіб.