Записки коменданта

Ми попросили протестувальників відійти трохи назад і кількома лавами стаємо із зовнішньої сторони огорожі. Між нами і міліціонерами парапети. Біля входу поряд з нами декілька кремезних чолов'яг. Одягнуті у цивільне, та за всіма ознаками виглядають на професійних спецназівців. Розмовляють між собою російською. Намагаюся з'ясувати, хто вони і хто старший. Сухо відповідають, що тут за вказівкою центрального штабу. Старший з них більш відвертий, ділиться інформацією: ось-ось мають прибути народні депутати і вони скажуть, як діяти далі. Я чув, що один з керівників штабу має сотню бійців професійної охорони, колишніх спецназівців, які повинні становити ядро ударної сили в критичний момент. Очевидно, це вони і є. їхня пристуність підтверджує мій прогноз щодо штурму Кабміну. Пробую зав'язати розмову із здорованями. Усі як на підбір: накачані, фігури квадратні, виглядає на те, що під одягом бронежилети. Це додає їхнім фігурам параметрів. Не дуже охоче розмовляють, хоча привітно. Дехто з них переагітовує міліціонерів по ту сторону парапетів. Поводяться, як давні знайомі. Старший говорить, що на вулиці тільки зовнішня охорона Кабміну, а всередині спецназ.

Здорованів близько десяти, проте час від часу долучаються інші. Запам'ятався характерний діалог, коли до них підійшов ведмежою ходою ще один з цих таємничих незнайомців.

Старший запитав:

- Ти ат каво?

- Ат Госпада Бога! - відповів той.

- Тагда прісаєдіняйся...

Вони цілковито випадали із загальної атмосфери, разом з тим додавали впевненості. По всьому виглядало, що настроєні рішуче - швидше нагадували героїв військових фільмів про спецназ, аніж учасників протестних акцій.

Десь за півгодини побачили, як з Європейської площі до нас наближається колона з помаранчевими прапорами. Утворюємо великий прохід перед входом, щоб народні депутати, які, очевидно, йдуть попереду, вільно могли підійти до входу. Без сумніву, у випадку атаки вони із депутатськими мандатами повинні бути попереду. А наш обов'язок - «захистити» їх від міліції і дати можливість згідно із Законом «Про статус народного депутата» зайти в приміщення уряду. Це мінімізує опір міліції.

І справді, народні депутати підійшли на чолі колони. На своє ж запитання «які наші дії?» із відповіді збагнув: ніяких дій не буде.

Депутати загадково шепотіли, що чекають розпоряджень зі штабу і треба бути напоготові. Безперестанку і безуспішно намагалися кудись додзвонитись і врешті-решт зайнялися звичною справою - розпочали мітинг.

Тим часом я познайомився з комендантом Кабміну, котрий керував охороною. Він довго переконував: міліціонери, що охороняють Кабмін, на нашій стороні, та вони виконують свою роботу. Тому вважає: краще, коли все обійдеться без бійки. Я порекомендував йому зняти охорону, що найбільшою мірою унеможливить сутичку. Комендант знову продовжував розповідати про законність і про свій службовий обов'язок. Врешті я заспокоїв його, повідомивши, що, судячи з усього, ніякого штурму не буде. Це його явно втішило і заспокоїло.

Депутати продовжували мітинг. Надії на захоплення Кабміну виявились марними. Найбільше нервувалися здоровані. їхній старший переконував одного з депутатів, що Кабмін захопити елементарно, без особливих зусиль, на що один із депутатів безперестанку повторював: немає відповідного розпорядження. Мовляв, справді було рішення захопити Кабмін, таку акцію планували зробити виключно організованими силами. Саме в той час один з промовців на Майдані закликав усіх іти до Уряду. Така заява сплутала всі плани. Надто багато людей.

Остання інформація, що прозвучала з уст нардепів, визначила подальші дії: «намертво» заблокувати Кабмін, аби зранку не пустити в приміщення Януковича і його команду.

Мітинг закінчився. Пікетувальники заспівали патріотичних пісень. А щоб отримати бодай якусь сатисфакцію за відмінений штурм, вирішили закріпити помаранчевий прапор на флагштоку, що навпроти входу в Кабмін. Векша безстрашно видерся на слизький гранітний підмурівок і пришпилив помаранчевий прапор на флагшток. Це страшенно потішило журналістів з камерами, які чекали на бодай якісь дії, щоб подати репортаж. Найбільше все ж тішились пікетувальники, почавши гуртом скандувати: «Нас багато і нас не подолати!»

Після цього я дав розпорядження сотникам відводити людей до Українського Дому. На ніч ми залишили біля Кабміну кілька сотень і одного з найбільш досвідчених сотників. Так завершилася перша спроба штурму Кабінету Міністрів.

Потім упродовж революції ми ще неодноразово йшли штурмувати Кабінет Міністрів. Дискусія брати чи не брати штурмом Кабмін стала однією з найгостріших під час зборів польових командирів. Ці збори відбувалися регулярно, як правило, близько третьої ночі в барі готелю «Київ». Адміністрація готелю «Київ» охоче підтримала революцію. А рядові працівники як могли і чим могли допомагали нам. «Дякуємо, що ви з нами.» - промовила мені адмістратор, коли однієї ночі я вийшов з наради близько п'ятої ранку до краю втомлений і знесилений.