Записки коменданта

Даю загальну вказівку - міліціонерів не бити. Відтіснити, переконати, але не бити. Міліціонерів швидко «відтіснили». Кілька сот «білих шапочок», як нас прозвали люди, коли колоною проходили через Майдан, заполонили приміщення Жовтневого палацу. Коротка і гостра дискусія з адміністратором палацу. Доводимо до відома, що будинок переходить під «юрисдикцію» революційного штабу. Спільною нарадою вирішуємо, хто буде комендантом. Ним стає Юрко, котрий зі своїми хлопцями дислокувався в Українському Домі. У підпорядкуванні Юрка кілька десятків організованих людей. Вони здатні взяти під контроль Жовтневий палац. Даю вказівку усім іншим повертатись до Українського Дому.

Проходимо через Майдан. На Майдані людно. Перед організованою колоною люди розступаються, даючи дорогу. Очевидно, ніхто достеменно не знає, хто ми, але всі розуміють, що «свої». «Наші», як сказав хтось із присутніх. Щойно ми повернулися в Українській Дім -надійшла нова інформація: на Майдані оголосили про блокаду Кабінету Міністрів.

Знову даю команду на збір. Через Європейську площу колона протестувальників рухається з Майдану до Кабінету Міністрів. Необхідно бути у перших лавах, аби у випадку захоплення будівлі ми могли контролювати ситуацію і захистити людей. Тому наша колона переходить на біг. Бігти до Кабміну важко - вулиця стрімко піднімається вгору. Та нам таки вдається стати попереду колони. Вхід до будівлі Кабінету Міністрів огороджений парапетами. Попереду лише декілька десятків міліціонерів. Вони не є для нас реальною перепоною. Стаємо вздовж парапетів. Шикуємось щільно. Отже, ми знову в перших лавах. Даю наказ про дії у випадку команди захоплення Кабміну. Люди з Майдану підходять величезними колонами і дуже скоро увесь простір навколо Кабміну заповнюється протестувальниками.

На підвищенні, у скверику навпроти Кабміну - синьо-білі намети і близько однієї тисячі прихильників Януковича. Вони вишиковуються на краю підвищення. Знизу вигляд загрозливий. У випадку нашої атаки вони перебуватимуть у більш вигідному становищі. Нам доведеться підійматися вгору по стрімкому і слизькому трав'янистому схилу, а їм достатньо буде зіштовхувати перші лави донизу. Таким чином, перші лави своєю вагою самі «зіпхнуть» наступні.

І, власне, в процесі роздумів про тактику атаки я став свідком цікавої сцени, яка великою мірою скорегувала моє уявлення про цю революцію. Спонтанно, без спеціальної команди, до прихильників Януковича почали підійматись не хлопці, а молоді дівчата. З квітами в руках, з помаранчевою символікою, усміхаючись, вони підходили до «біло-синіх» і дарували квіти. Потім пов'язували на руки помаранчеві стрічки та про щось жваво і весело розмовляли з ними.

Прихильники Януковича були явно розгублені. Вони готувались до агресивної атаки, а побачили привітних і гарних дівчат. Хвилина за хвилиною - і «синьо-біла» шеренга поступово наповнилася помаранчевими кольорами. Лава «біло-синіх» розсипалася на невеликі групи, які запально дискутували з «помаранчевими» дівчатами. Спеціально стежачи, звернув увагу: за п'ятнадцять хвилин загрозлива «біло-синя» шеренга, що налічувала близько тисячі осіб, розсіялася. Вигідні «бойові» позиції вони здали беззахисним дівчатам без бою. І вже тоді нагору рушили інші протестувальники, котрі знову ж таки без будь-якої агресії спілкувалися з «синьо-білими», мінялися шаликами, а в той час інші на біло-синіх наметах знімали з флагштоків прапори Януковича і піднімали помаранчеві.

Сказати, що я був здивований, - це не сказати нічого. Звичайно, наш противник не є такий мотивований, як ми, але якби атака наметового містечка Януковича відбулася згідно зі звичними уявленнями про вуличні протистояння, нам зовсім не просто було би взяти «висоту», яку займав противник. Більше того, не обійшлося б і без прямого фізичного зіткнення. А це, в свою чергу, могло б спровокувати правоохоронні органи до рішучих дій, даючи підстави ще легітимному керівництву держави дати наказ на розгін демонстрації. І мотивація зрозуміла - для уникнення спонтанних сутичок на вулицях столиці. А також на провладних телеканалах дуже швидко б з'явилися «закривавлені» прихильники Януковича з сентиментально-зворушливими розповідями про те, як вони за свій кошт і за власним бажанням прибули в столицю, аби виключно мирним, конституційним способом захистити своє конституційне право, а тут раптом, без будь-якої видимої причини, на них напали бойовики з помаранчевою символікою і звірячим виглядом обличчя. Повалили їх на землю, а потім, весело матюкаючись, довго били ногами. І ніяке посилання на статті Конституції та аргументи щодо прав людини і права на мирні демонстрації не допомагали. Навпаки, озвірілі бойовики Ющенка у відповідь починали бити «постраждалих» військовими черевиками прицільно в обличчя.