Записки коменданта

Санітарна служба Українського Дому залишилася для нас прикладом благородства і самопожертви.

Не менш відповідальною була медична служба. Найважче було в перші дні, коли не встигли налагодити систему медобслуговування і доставки медикаментів. Я пригадую, як у другу ніч, коли в Домі ночували понад шесть тисяч людей, стався перший гострий інцидент. Один з юнаків зірвався серед ночі, скандуючи «Ющенко!.. Ющенко!..», побіг по людях, що саме спали. В ту ніч люди лежали покотом на підлозі, і тому юнак міг покалічити багатьох. Коли охорона його схопила, він опирався і кричав навіженим голосом, що це провокація. Втримати його було вкрай важко. Багато людей прокинулося, дехто стогнав від болю. Підбігла Наталя - керівник медслужби. Вона попросила посадити юнака на сходинки, охоронців - відійти. Охорона виконала прохання, а Наталя взяла хлопця за руку і близько двадцяти хвилин про щось з ним говорила. Юнак поступово заспокоївся, а через деякий час під'їхала бригада швидкої і хлопець сам пішов з лікарями.

Якби не медики, подібні інциденти могли б дестабілізувати роботу Українського Дому. Адже люди були збуджені, переповнені гострими емоціями і у випадках слабкої психіки часто давали істеричні реакції. А істерія, враховуючи загальний стан, могла передаватись іншим учасникам протестних акцій.

Пізніше, коли Наталя пішла працювати в Центральний штаб, медслужбу очолив Тарас, котрий систематизував роботу і фактично повністю забезпечив медичне обслуговування мешканців Дому. Медслужба унеможливила поширення будь-яких захворювань. Вона також працювали цілодобово. На усіх поверхах будинку були обладнані медпункти, де, як правило, медики могли декілька годин поспати, коли виснажувались до краю. У медслужбі відбувалася постійна ротація. Під час нічних обходів Українського Дому, які я здійснював щоночі близько третьої години після нічних нарад, завжди можна було зустріти знайомих львівських лікарів. Двоє медпрацівників в Українському Домі під час революції навіть одружилися і створили нову «помаранчеву сім'ю».

Величезний обсяг роботи падав на оргвідділ, який розселяв приїжджих, відправляв додому, реєстрував групи. Сюди залучали найбільше волонтерів. Переважно з Києва. Робота йшла цілодобово. Хлопці і дівчата, котрі прибували на допомогу, отримували інструкції від керівників відділу і працювали до цілковитого виснаження, потім їх заступали інші добровольці.

Особливо вирізнялися своєю невтомністю Марта і Наталя, що працювали в оргвідділі фактично від першого і до останнього дня. Вкрай втомлені, вони всіма силами намагалися впоратись із чисельним потоком охочих поселитися, поїхати додому, отримати інформацію, зареєструватися і таке подібне. У протестувальників, як завжди, було безліч запитань і мінімум відповідей. Оргвідділ знаходився в холі Українського Дому, і тому всі зверталися до них.

Жодна державна служба не могла б дати раду такій кількості відвідувачів. Тим паче, що часто ніхто і не міг вирішити їх проблеми чи задовольнити усі їхні потреби. Десятки тисяч людей виїхали до Києва, маючи при собі лише паспорти, і після двох діб ейфорії на Майдані шукали можливість переночувати і зігрітись. Кияни масово пропонували свої послуги, Український Дім буквально «тріщав» від охочих ночувати, але попит усе одно перевищував пропозицію.

Пригадується один кумедний випадок. Відділ розселення отримав чергову інформацію від одного з киян про готовність переночувати групу до десяти осіб. Продиктував адресу, телефон. Уже близько опівночі одній з груп вручили адресу, скерувавши її на ночівлю.

Зранку чоловік дзвонить і дивується, чому нікого не прислали. Врешті працівник відділу з'ясував, що на картці помилково вказали неправильно номер будинку. Однак, коли керівник групи майже опівночі подзвонив у двері вказаної на картці квартири і сказав господарю, що їм в Українському Домі сказали, що тут вони зможуть переночувати, їх мовчки впустили. Нагодували і гостинно переночували, виконуючи свій революційний обов'язок. Група, яка прийшла ночувати, навіть не запідозрила, що потрапила не за адресою.

Це найкращий приклад тієї співучасті, що проявляли кияни під час революції. У звичайний час такої ситуації, очевидно, не можливо було б уявити ні в Києві, ані в будь-якому іншому місті. По суті вся нація самомобілізувалася для боротьби з ненависним режимом.

СЬОМА КІМНАТА