Записки Полоненого

Записки полоненого

ПЕРЕДМОВА

Друга світова війна відсунула в тінь першу. Може це й стало причиною, що так мало вже в нас появляється творів, темою яких були б дії не так то вже й давніх — відносно — часів. А шкода! І у зв’язку з цим є повна підстава сподіватися, що український читач із задоволенням сприйме появу оцього видання. З ще більшим задоволенням і рівночасно вдячністю для автора відкладе книжку, прочитавши її: «Записки полоненого» написані бо під безпосереднім враженням автора-солдата, фронтовика, а згодом полоненого, написані талановито, з усіма тими письменницькими властивостями, що роблять твір вартісним під літературно-мистецьким оглядом і цікавим. Не зробимо ніякого перебільшення, якщо скажемо, що «Записки» читаються з запертим віддихом. Для читача дають вони не тільки естетичну насолоду, але й силу історичного матеріялу, силу таких подробиць, яких не знайде він навіть і в широкому підручнику історії. «Записки полоненого» — це літературний твір, і історичний документ. З них пробивається гола правда про відносини в царській армії, про страхіття війни та її наслідки. Особливо цінний матеріял про колосальну національно-освідомлюючу працю, що її проводив «Союз Визволення України» між полоненими українцями.

«Записки полоненого» — твір новий і не новий. Не новий, бо був виданий уперше в 1931р. «Державним видавництвом України» Київ-Харків. Хоч книжку було видано відразу двома виданнями (так званим художнім і масовим) величезним тиражем, не пощастило їй дістатися до рук читача в більшій масі. Ще автор не встиг дістати своїх авторських примірників, ще не пішла книжка широко в продаж, як празька газета «Ноє фрає Прессе» помістила дуже прихильну рецензію, ставлячи О. Кобця нарівні з популярним тоді на заході письменником Ремарком, автором твору «На заході без змін». Ця висока оцінка й була причиною конфіскати большевицьким урядом в Україні усього накладу «Записок».

У 1933 році, про що автор у свій час не знав, львівське видавництво «Родина» (при тижневому виданню «Неділя», що виходив за редакцією Р. Голіяна) видало «Записки полоненого» вдруге (третім за чергою, виданням), розбивши їх на три томи і змінивши назву. Загальна назва львівського видання: «Над безоднею», а поодинокі томики звуться: «Напередодні», «Земля дрижить», «Пекло». З цих трьох назв тільки одна авторова. Так назвав автор, як читач побачить, перший розділ «Записок». Не тільки ці зміни ввів редактор львівського видання. В багатьох місцях порушив текст ориґіналу, поробив у ньому зміни, а навіть увів вставки. Порушено і основний авторів погляд на війну, який повторюється у записках кількакратним рефреном: «Прокляття війні!». Всякій війні, бо кожна з них така трагічна в своїх наслідках. Позмінювано навіть назви царських військових ступенів, заступаючи їх таким, що вживалися більше в Галичині.

Вже на еміґрації в Німеччині О. Кобцеві вділося припадково дістати другий і третій томики львівського видання. В бібліотеці американського Конґресу в Вашінґтоні, серед звалища незакатолізированої славістичної літератури, пощастило йому розшукати примірник першого видання. Оце (четверте за чергою) видання зроблено за власноручно виготовленою автором копією першого. Не подали ми в тексті «Записок» тільки такого переднього слова, вміщеного автором у першому виданні для самоохорони перед совєцькою цензурою: