Записки Полоненого

1918-ий рік… Рік національного підйому, рік нових надій і рівночасно рік великої тривоги. Україна проголошує свою державну незалежність і рівночасно мусить готуватися до кривавої відсічі червоному московському наїзникові. Українська Центральна Рада організує оборону Києва перед большевицькою навалою. Напередодні вимаршу української молоді Києва на фронт — на курсах, на яких вчився О. Кобець, з’явився представник Української Центральної Ради (військова людина), з’ясував студентам грізну ситуацію і закликав їх стати на оборону столиці. На цей заклик зголосився О. Кобець. В бою під Крутами, однак, участи не брав. «Дніпросоюз» — могутня всеукраїнська економічна організація відродженого українського народу — де він працював, тоді ж одержала наказ змобілізувати усіх здатних носити зброю працівників для охорони харчових склепів від червоних банд у Києві. О. Кобця приділено до цього відділу. Про трагічний бій під Крутами написав уже на еміґрації дві поезії.

Освіту закінчив уже за совєцької влади у Києві, у Вищому Економічному Інституті ім. проф. М. І. Туган-Барановського. До 1925р. жив у Києві; року 1922 організував і редагував до кінця 1927р. громадський літературно-мистецький двотижневик «Нова Громада», видаваний кооперативною організацією «Книгоспілка», що скоро об’єднав навколо себе найкращі тодішні українські літературні сили. В «Новій Громаді» друкувалися: Б. Антоненко-Давидович, Ол. Влизько, проф. М. Грушевський, Дм. Загул, М. Зеров, М. Івченко, Гр. Косинка, академік Аг. Кримський, Т. Осьмачка, Вал. Підмогильний, Є. Плужник, і багатьом майбутнім видатним творцям української літератури «Нова Громада» була місцем їхніх перших кроків у літературній роботі (Косинка, Осьмачка, Підмогильний і багато інших). Друкував у «Новій Громаді» свої чарівні оповідання про українських дітей С. Васильченко, друкувався, повернувшися з еміґрації в час «зміновіховщини», Вол. Самойленко, Микола Вороний та його син.

Коли «Нова Громада», таким чином, стала дуже вже дошкульним більмом у большевицькому оці, О. Кобця примусово переведено в 1925р. до Харкова, разом із журналом, під загрозою, на випадок відмови від переїзду, зліквідувати журнал. У Харкові «Нову Громаду» швидко скомунізували, і вже наприкінці 1927р. О. Кобець перейшов на працю до іншої галузі кооперації — «сільського господаря», де ще дихалось вільніше. Тут редагував кооперативний місячник «Сільський господар», а незабаром, поруч нього організував і редагував двотижневик «Кооперативна Громада» з невеличким літературним відділом.

Літературна творчість О. Кобця за час большевицької окупації — різноманітна. Бере живу, активну участь, як піонер, в українізації опери, перекладає, для всіх сімох українських театрів, понад 50 опер світового репертуару, і його переклади залюбки співались українськими оперовими співаками аж до еміґрації О. Кобця, а, може й далі, тільки вже без згадування імени перекладача. Пише романи, поезії, казки для дітей, фейлетони, сценарії для кінокартин, статті на літературні й економічні теми, протягом багатьох років обслуговує перекладами музичних речей (понад тисячу романсів світових композиторів) харківський радіо-центр. Багато перекладає на українську мову творів красного письменства з інших мов; переклав, між іншим, «Анну Кареніну» та «Війну і мир» Толстого, багато творів Ґорького, тощо. Твори його розкидані по різних підсовєцьких виданнях, а дещо з тих часів взагалі ще не було друковане.

Серед такої кипучої праці застала О. Кобця друга світова війна. На питання, як йому пощастило врятуватися перед бистрим оком НКВД в умовах такого жахливого терору, який лютував на Україні, відповідає:

«І в найлютішій війні гинуть не всі. І коли серед бурхливих хвиль океану йде на дно корабель, — і там якомусь відсоткові пасажирів пощастить інколи врятуватися. Випадок, чи Боже провидіння? Сотні разів і надо мною висів „караючий меч пролетарського кривосуддя“, але щоразу „чаша сія“ минала мене, без ніяких заходів з мого боку, крім, хіба, мовчазної молитви…»

Згідно з наказом совєцьких властей, О. Кобець, як і всі інші українські письменники, повинен був евакуюватися перед німцями на схід. Він, однак, цього не зробив і лишився на Україні. За це був виданий на нього заочний присуд смерти, подібно, як на Аркадія Любченка. Це й було причиною, що О. Кобець подався в 1943 році на еміґрацію.

Втрата батьківщини… Чи можливо, щоб такий трагічний момент не знайшов свого вияву в еміґранта-поета? Ні, врата батьківщини залишила в О. Кобця глибокий слід: