Записки Полоненого

ВТІКАЧІ

«Весь скарб у вузликах; підтоптане осля,

Весь одяг на собі, сандалі дерев’яні;
І на руках дрімає міцно Немовля…
А спереду — світи далекі і незнані,

А спереду — земля ворожа і чужа,

Пустельний шлях пісками… Але, може,
Ти здержеш їх від кривавого ножа,
Від люті Ірода-царя, Могутній Боже?

О, Боже, дай Дитині вижить і зрости,

Щоб в час призначений, коли пролинуть роки,
З гріхами світу міг Голгофну путь пройти
Єдиний Син, як прорекли пророки.

Весь скарб у вузликах; маленькі саночки,

Весь одяг на собі, обмотки ганчіряні;
Глибокий сніг, і в ньому грузнуть два синки,
Із рідної землі в світи з батьками гнані.

А спереду — чужі краї, чужа земля,

Далека путь снігами… Але може,
Ти збережеш їх від тирана з Кремля,
Від Ірода новітнього, Могутній Боже?

О, Боже, дай і їм притулок віднайти

На чужині, щоб у призначену годину
І їм свою Голгофну путь пройти
За Матір скривджену, за рідну Україну!»

На деякий час О. Кобець задержався з своєю сім’єю (дружина й два сини) ще в Галичині: у Львові й Станіславові. У Львові зустрівся з професором В. Сімовичем — знайомим іще з Фрайштадтських часів. За спонукою проф. Сімовича написав збірку віршів для дітей «Сходить сонце», яка мала друкуватися «Українським Видавництвом». Через смерть проф. Сімовича видання не зреалізовано. Зрештою, до Галичини вже зближався фронт, і треба було емігрувати далі. Між матеріялами «Українського Видавництва» — вивезеними за кордон — збереглося дещо із згаданої збірки. Автор відтворив розгублене на еміґрації і значно доповнив її, наслідуючи заповіти доброго наставника проф. Сімовича, і збірка знову чекає друкарських черенків. Деякі поезії цієї збірки були надруковані в «Веселці», «Свободі» і в дитячому відділі жіночого журналу «Наше Життя» та пішли в шкільні читанки. В рукописах лежать ще його прекрасні нариси й оповідання. О. Кобець — треба признати — це талановитий автор творів для дітей, яких (авторів) так мало маємо по цей бік залізної завіси. Велика шкода, що цілий ряд тих його творів не можуть діждатися свого призначення.

На закінчення наведемо ще один вірш із збірки «Сходить сонце», в якому в такий ориґінальний передано чар і багатство нашої батьківщини:

«Як веселка воду брала
В нашому Дніпрі,
Сім стрічечок простеляла
Високо вгорі.

Через небо, з цього краю,

Ген у той куток
Сім дорожок протоптала,
Сім ясних стежок.

Воду відрами носила

У далеку путь —
Спраглу землю поливати,
Де дощі не йдуть.

По червоній стежці пройде —

Скрізь цвітуть маки;
По жовтогарячій — спіють
Яблука й грушки.

Третя стежка у веселки —

Стежка золота:
Наливається пшениця,
Просо і жита.

По зеленій — носить воду

З Заходу на Схід,
Щоб у лузі не вгавали
Трави шелестіть.

П’ята стежечка — блакитна.

Йди веселко, йди!
Незабудьочка тендітна
Буде нам цвісти.

Шосту стежечку — темносиню —

Теж не обминай:
В світі дзвоники й сокирки
Щедро поливай.

І по сьомій — фіялковій —

Стежечці пройдеш,
Бо фіялочки шовкові
Жити хочуть теж…

А якщо ти не втомилась,

Просим: потрудись —
І стежкою золотою
Ще та й ще пройдись!»

В час коли пишуться ці рядки, О. Кобець проживає у США.

Д-р М. Лоза

Листопад 1958 р.

І. НАПЕРЕДОДНІ