Записки Полоненого

З Канева виїхав Олексій до міста Катеринослава. Там почав працю хлопчиком-попихачем у одній крамниці канцелярійного приладдя і тютюнових виробів. Згодом працював писарчуком і писарем різних установ Катеринослава й Катеринославщини. Вже з п’ятнадцятого року життя почав реґулярно помагати матеріяльно своїм батькам, надсилаючи їм що місяця певну частину свого скромного заробітку. Так тягнулося до смерті батьків (батько помер голодовою смертю 1933 року, мати — на три роки пізніше). На 20-му році життя вернувся О. Кобець до Канева і працював у повітовій земській управі. Керував шкільним відділом, дбаючи про вчасне постачання підручників, літератури для понад сто шкільних комплектів із бібліотеками при кожній школі — дитячими й учительськими. На цьому становищі пробув до свого покликання до військової служби, що сталося ранньою весною 1914 року. З тих часів варто згадати один маркантний випадок. Шкільний інспектор Пархоменко (українець-перевертень) видав секретного обіжника про недопущення до шкільних бібліотек українських книжок. О. Кобець виявив цю справу, засудивши її на сторінках київської газети «Рада». За «Радою» осудили Пархоменка й інші українські часописи, які тоді виходили. Зацькований Пархоменко був приневолений зрезиґнувати зі свого становища і виїхав на Кавказ, де незабаром помер; з журби казали, бо дуже йому дорікали колишні його товариші-українці.

На час праці в Каневі припадає літературний дебют О. Кобця. В київській «Раді» — в числі за 1 січня 1912 року — було надруковане перше його оповідання «Під новий рік», яке критика прийняла незвичайно тепло. Згодом друкувалися його вірші в журналах «Маяк», «Дзвін», «Літературно-науковий вісник». Багато дописував до «Ради» про життя Канева й Канівщини. В 1913 році вийшла перша Кобцева збірка поезій «Ряст». Поезій у збірці 54. Назва цілої збірки взята від назви першої поезії. Всю свою творчість молодий поет-ідеаліст хоче віддати на службу народові для покращання його долі. Про це безпосередньо говориться в поезії «Творчість», перші рядки якої звучать:

«Все для тебе,
Рідний краю,
Що я маю,
Все оддам —
Принесу:
Пісні неба,
Пісні раю,
Спів одчаю,
Болі ран,
Мрій красу…»

Дальшу творчість поета перервала військова служба й перша світова війна. Про цей епізод життя О. Кобця читач довідається із «Записок полоненого». Відновив свою творчість молодий поет у таборі полонених у Фрайштадті. В цьому таборі кипіло повне культурної праці життя. В вир того життя кинувся О. Кобець із усією силою свого молодечого запалу й таланту. Працював у редакції таборового журналу «Розвага», брав участь у таборовому театрі, писав матеріяли для літературних вечорів, дописував до «Вісника Союзу Визволення України». З тих часів походить гарний драматичний етюд «У Тарасову ніч» — ставлений таборовим театром, а згодом і театрами в Україні, між іншим, і театром Садовського в Києві. Багато з написаних у той час віршів було видано окремою збіркою «під небом чужим» у Львові, а пізніше в Києві. В перекладі на російську мову П. Дятлова вийшла в 1917р. збірка поезій О. Кобця під назвою «Пєсні плєнніка», і в його ж перекладі на чеську мову — «Пєсні отрока» (невольника). Один із написаних тоді віршів став пізніше популярною патріотичною піснею серед української молоді, особливо серед пластунів. У цій пісні автор, як не можна краще, виявив свої національно-патріотичні ідеали:

«Від синього Дону до сивих Карпат
Одна нероздільна родина,
Без панства, без рабства, насильства і ґрат —
Вільна незалежна Вкраїна.

Ми діти вкраїни широких степів,

Ми завжди готові до бою,
За правду, за волю, за славу батьків
Наш прапор леліє горою.

Сини України! Ставаймо вільні

Під прапор ідеї одної —
Зберем з поля рідного квіти рясні
В вінок України вільної!»

Цей вірш зродився після вибуху революції в Росії і віддзеркалював своїм змістом ті настрої і надії, якими жив не тільки автор, але й кожний український патріот. Музику для тієї пісні скомпонував композитор Мих. Гайворонський.

Вернувшися з полону, поет короткий час задержався у Каневі, а згодом переїхав у Київ, де працював у «Дніпросоюзі», а вечорами вчився на «Вищих кооперативних курсах».