Засаднчі міфи ізраїльської політики

^{Джерело: Рабин Е. Бергер. Пророцтва, сіонізм і держава Ізраїль. Вид. Американських жидівських альтернатив сіонізму. Прес-конференція відбулася в Лейденському університеті (Нідерланди) 20 березня 1968 року.}

Ігал Амір, убивця Іцхака Рабина, не волоцюга і не божевільний, а чистий продукт сіоністського виховання. Син рабина, студент-відмінник клерикального університету в Бар План біля Тель-Авіва, вихованець талмудичних шкіл, солдат елітарних частин на Голанських висотах, мав у своїй бібліотеці біографію Баруха Гопьдштейна (який кілька місяців назад убив у Хевроні 27 арабів під час молитви в гробниці Патріархів). Він міг бачити на офіційному ізраїльському телебаченню великий репортаж про групу Зіял ("воїни Ізраїлю"), що присяглася на могилі засновника політичного сіонізму Теодора Герцля "знищити кожного, хто поступиться арабам "землею обітованою" Юдеї і Самарії" (сучасна Цізіорданія).

Убивство прем'єр-міністра Рабина (як і тих, кого розстріляв Гольдштейн) укладається в строгу логіку міфології сіоністських фундаменталістів: наказ убити, сказав Ігал Амір, "виходив від Бога", як у часи Ісуса Навина.

^{Джерело: "Ле Монд", 8 листопада 1995 р.}

Це не був маргінал ізраїльського суспільства: у день убивства "Рабина поселенці в Кірьят Гарба і Хевроні танцювали від радості, співаючи псалми Давида, навколо мавзолею, спорудженого на честь Баруха Гольдштейна.

^{Джерело: "Ель Пейс", 7 листопада 1995 р.}

Іцхак Рабин був символічною метою, не тому, як сказав Клінтон на його похоронах, що він "все життя боровся за мир" (командуючи окупаційними військами на початку Інтифади, саме він віддав наказ ламати руки палестинським дітям, що не мали іншої зброї, крім старих каменів їхньої землі, якими вони захищали землю своїх предків), але тому, що, будучи реалістом, він зрозумів (як американці у В'єтнамі та французи в Алжирі) — ніяке остаточне військове рішення неможливо, якщо армія зіштовхнеться не з іншою армією, а з усім народом. І він пішов разом з Ясіром Арафатом шляхом компромісу: адміністративна автономія була дарована частині територій, окупація яких була засуджена ООН, при збереженні ізраїльських військ для захисту "поселень", украдених у корінних жителів і що стали, як у Хевроні, семінаріями ненависті.

Це було вже занадто для фундаменталістів, які витягали вигоди з колоніалізму: вони створили навколо Рабина, якого вважали "зрадником", атмосферу ненависті, що й призвело до його ганебного вбивства.

Іцхак Рабин, як і тисячі палестинців, став жертвою міфу про "землю обітовану", що служив тисячолітнім приводом для кривавих колоніалістів.

Це фанатичне вбивство ще раз показало, що справжній мир між державою Ізраїль у безпечних кордонах, зафіксованих розділом 1947 року, і повністю незалежною Палестинською державою вимагає радикального викорінювання сучасного колоніалізму, тобто всіх поселень, які є усередині майбутньої Палестинської держави постійним джерелом провокацій і детонатором майбутніх воєн.

2. МІФ ПРО "БОГООБРАНИЙ НАРОД"

"Так говорить Господь: Ізраїль є син Мій, первісток Мій"

(Вихід, IV, 22).

Фундаменталістське прочитання політичного сіонізму

"Населення світу можна розділити на Ізраїль і всіх інших націй, разом узяті. Ізраїль — богообраний народ: це основна догма".

^{Джерело: Рабин Коен. Талмуд. Париж, 1986, с. 104.}

Цей міф являє собою позбавлену будь-якої історичної основи віру в те, що монотеїзм народився разом із Старим завітом. Однак із самої Біблії можна зробити висновок, що два її головних редактори, Яхвіст і Елохіст, не були монотеїстами, ні один, ні інший: вони лише проголошували верховенство жидівського бога над іншими богами і його "ревнощі" до них (Вихід, XX, 2–5). Хамос, бог Моава, визнається (Суддів, XI, 24 і II Царств, 27) одним з "інших богів» (I Царств, XXVII, 19).

Екуменічний переклад Біблії підкреслює в примітці: "Дуже давно в Ізраїлі вірили в існування і могутність чужих богів" (с. 680, примітка d).