Збірка за 2023-24 українською

під роздоріжжям

схрещення пелюсток

над головами тих дурнів,

що навесні

бачать сни наяву на алеях

рожево-кип'яних сакур, -

...ну як,

підбереш?

-----------------------------------------

- питання не до того, хто спочив,

питання є до того, - хто воскрес,

хто сам над собою сплекав

той ліс, що на згарищі виріс;

хто сплів свої тонкі сітки

для найбільш переляканих осіб,

і будучи ловчим умілим,

не став заарканювати птахів.

- питання не до того, хто сміливіший,

хто страх свій як дзвіночок

на вдиху затиснув у руці, -

питання моє до того, -

хто ожив,

хоча був зовсім мертвий;

але в пороху, просипаному землю,

нашіптував лепту

безжурних слів,

і сам збирав

себе з уламків,

вдивляючись у їхню порожнечу;

- я на видиху

питання своє ковтаю,

і у вікно мимохідь впускаю

п'янко винну лозу,

а крихти у двір зсипаю,

від тих п'яти хлібів,

що вирощені не найсміливішим,

але тим, хто всім всупереч –

воскрес.

------------------------------------------

що Бог

мені на душу покладе?

відчутно брутальною рукою...

- втрачений ключ

від дверей незнайомих,

загублений будиночок

з солом'яним дахом

і заводь, де вітер не чути, -

цвинтар і вільшаник, і свічки беріз,

розсіяний небом

прозорий дощ,

повітря в легенях,

гуркіт вітру і

купа соломи все з того ж,

даху, що рветься,

дорогу до цвинтаря між білих беріз,

так шелест у вільшанику,

- вітру дихання,

і світло, - на обрії.

і що ж?

Чи покладе руки на плечі,

мерехтливим серпанком

скибочка надії,

із турботою укутана

в теплу хустку, -

навряд чи почую, йдучи через сутінки, -

все той же вільшаник, і свічки беріз...

---------------------------------------------

+

колодязь повний,

чи порожній, -

у нього достатком

зіллються зорі,

і проросте терновий кущ

із крапель пролитих

нежданим віршоплітом -

нехай і мимохідь,

- Мені нема причин

рубати з плеча, ламати

плутанину із гілок,

черпати сповна, -

так що чути

грім відром гучного лихоліття,

і заглядати у глибини порожнечі

і пити жадібно,

переливаючи за край

велику кількість метеорів і зірниць

з доволі повної судини.

для мене тисячі причин

зіллються в лабіринти

перемир'я,

і переповнять чашу

дієслів

а зранку, коли випити її

сам бог велів,

мака той гострий серп

нічного світла

в таку солодку терпкість

готового тернового вина.

---------------------------------------

зізнайся мені в коханні

крадькома,

ненароком -

пошепки,

на гілці поруч із солов'ям

весняним, з толком

співаюча пісня

безсмертя любові;

зізнайся мені в коханні

збентежено або відверто,

на вушко, тихо, потаємно,

з пелени збентеженої вийнявши,

вручивши ліхтар і тонкий ключ,

уявивши собою двері

у стіні

товплячих тіней;

зізнайся мені в коханні

сьогодні, не затягуючи зустрічі,

чесно, -

і поклади в обійми слів.

-------------------------------------------

заздри красиво -

без злості та жовчі,

лише голову піднявши

над гладдю води,

вдихни, розкривши свої легені -

що ті крила,

назустріч прозорості

вітру та світла;

завжди десь

просторі ще ширші,

і річки синє, і небо ще вище,

але в тої заздрості немає суті,

що окрилює.

зверни

викриваючий ближнього сувій,

зітри

злочини сліди з душі,

шукай насолоду

у тій причетності,

що ми проживаємо день у день, -

замри, проживаючи

біблійний сюжет.

-------------------------------------------

Зима –

прошита білими стібками

і чимось ледве вловимим

мимохіть

торкаючись пером щоки.

Вона гранично відверта,

як озерний лід,

самотньо мовчазна,

аршинними кроками

сходить, тихо, в глибину,

але мені плете візерунки слів -

на стеклах, на дорозі,

сніжинками на рукаві,

- я дуже холодна

і надовго темна,

ти замерзнеш,

гуляючи зі мною

по прозорим алеям.

Я все розумію.

Та Їй говорю

- я розумію. -

підходжу зі спини

і цілую у плече.

-------------------------------------

ще листопад, ще благодать, -

дерева в світлих,

мокрих ризах,

в мені - струна,

стіною дощу,

стоїть у риті вітру,

милозвучно;

а до щоки - вже дотик

вітру, а до чола -

архітектоніка вірша

і жменька сенсу

того ж різнобарв'я листя;

а з вивороту сну,

у просвіт десь на обрії -

дихання з рота

прагне вгору,

з кадильним димом,

сніжно-синім...

--------------------------------------

тіні птахів

кидаються по землі,

сірими письменами,

дивними ієрогліфами,

не осяганими шляхами,

внахльост,

врознос;

розвінчаними ланцюгами

хлище вода твердь,

мені не збігтися

сторонами

ні з тими, хто має рацію,

і в праві,

ні з тими, хто мовчки

йде

у смуток.

всі, хто не названий,

б'ються горохом у стіну,

всі забуті -

проходять тінями

по зволоженому склу вікна,

кожен, хто вступив

у крижану річку -

кутається в знобливий вітер,

передбачаючи

близьку мені порожнечу;

кидаються тіні дощами,

ми збираємося в дорогу.

--------------------------------------

клянуся безмовно

силой всіх речей,

перетином дерев у саді,

клянусь

чарівной силою всіх чудес

і слабкістю колін

закоханих подружжь,

що сумнівів немає

в тому, що як судилося -

всі зустрічі відбудуться,

тільки згодом,

хто вірний - відшукає шлях,

а чесні нагороди не обминуть

тих,

хто дійсно гідний їх;

клянуся самою суттю

зрілих почуттів,

що як говоримо

про те, що варто,

ми видихаємо

не тільки звук, -

а в певнім сенсі

одухотворене повітря.

--------------------------------

Тобою я вірю,

вщент зриваюся вгору, -

з звороту проступаю

розсипом прозорих іскор

і горілиць

під небом із безодні

вступаю в область віри

абсолютної,

тобою вриваюсь у мережі