Жiнка його мрiї

Від натури Лінда була дівчиною вразливою, що посилило мамине виховання: книжки, романтичні історії, плюс ніяких чоловіків у хаті до семирічного віку. Коли була дівчинкою, все це у неї вживалося, розмістилося по всіх клітинах її мозку. Потім до цього долучилася зазубрена формула успіху. Від природи Лінда була ще й цікавою. Як це відбувається, як треба, що треба робити, головне, на кого ставити. Вона вчилася, але ніколи не розпитувала. Закусить щоку і сидить, схрестивши коліна. Біда в тому, що природа – каверзна штука, особливо жіноча, коли їй подавай кохання, й неодмінно перше та останнє. Біда для пересічного інтелігента, її зносила вбік навченість, вихованість, посилена сексуальною стурбованістю. Усі тендітні хлопчики, модні і стильні, зазвичай виходили не білими ніжними принцами, а банальними гомосексуалістами. Але передусім її цікавив успіх: вона бачила себе не менш як голлівудською зіркою. І успіх помалу чорною трояндою розпускався у звивинах Ліндиного мозку.

Вона помалу почала отиратися серед еліти, старанно слухаючи балачки, і вірила цьому трьопу, закохувалася у мрії, у хлопчиків з пухнастими віями, ніжними личками, з плавними рухами і витягнутою, як гума, вимовою, чистими, як скло, очима, що пізніше виявлялися лише гомосексуалістами. Спочатку їх і її зближувало інтелектуальне. Що саме, то в цьому дуже важко було розібратися. Перший її статевий досвід не приніс задоволення, не приніс нічого, окрім жаху, холодної відрази. Банальна студентська пиятика. І якийсь рудько, що гордо називав себе сатаністом, спробував показати, що він може більше, ніж усі. Бідну і нещасну Лінду було зґвалтовано, хоча за власної згоди. Але все обійшлося, бо зранку вони обоє намагалися імітувати теплі стосунки. Проте нікчемний рудько не потрапляв у приціл її мами. На цьому закінчилося. І почалися пошуки нових кандидатів.

Стрингерство на телебаченні, нові знайомі. Ведуча на регіональних новинах по затулянню дірок. Потім її навчили, де, як і коли лягати. Вона лякалася, але все почало виходити. Напевне, все ускладнював Руслан. Так, чогось не вистачило у цьому целулоїдному світі. Трагедія, пристрасть, запалення залоз, смердючі жіночі виділення, фі, але мурашки повзуть по спині і сраці від кайфу та збудження. А так, як кліпнути оком, нічого особливого. Ось той день, коли вона ведуча на телебаченні: жовті квіти, синє вимите дощами небо. Все бажає тобі добра, і світ щасливо щирить свої передні. У той час у неї був коханець, співмешканець, бісек-суал. Булькатий, схожий на равлика, він ходив, тягаючи за собою ноги. Він розумненький, прямо душка, і попереду нічого страшного, хіба що перескочити життя. І знову, як нудно романтично, – її головний редактор, груба баба, з маслакуватою фігурою, меліруваним волоссям, пористим обличчям, зі складками рота, як у шимпанзе, зеленими парадонтозними зубами. Вона лесбіянка. Лесбіянка, яка цитує грубих поетів, великих поетів, яких давно ніхто не читає, забули, як і пишуться, якщо взагалі коли знали. Вона, Лінда, відкриває інший світ у ліжку цієї баби, розуміючи, що давно цього хотіла, давно прагнула.

Руслана прямо-таки перло від однієї фантазії на таку тему. У нього то вийшло банально, по-своєму невимовно прекрасно, але противно до банального. Руслан відсмоктав у маминого приятеля, і той не мав нічого проти. Вони більше не бачилися. А от з Ліндою… А от Лінда… Лінда звично перескочила до ліжка свого шефа. Редакторка залазить у петлю у ванній, на залізній трубі. Труба прогнулася, потім тріснула. Потекла вода. Її так і знайшли. Мокру й обісцяну. Редакторка написала листа. Нісенітного й убогого, бо там почуття наштовхувалися на залишки розуму, як локомотиви у лондонському метро після теракту арабів. Говорилося там таке, що квіточку треба виростити, а потім нею користуватися. Квіточкою була, звісно, Лінда. І від того мороку здавлювало діафрагму. Робилося моторошно, наче тебе запустило головою у середньовіччя. І тебе скопом дрючать воюючі араби, фі, яка гидота.

Він часто зустрічав її чоловіка і тільки стенав плечима. Одного разу, під верхотурою з червоного граніту, сліпучого, неймовірно тихого дня Руслан нахилився над її вухом і, торкаючись губами, щоб вона відчула запах і вологість гігієнічної помади, запитав:

– А знаєш, яка подібність Бога з сатаною?

– Бог дає право вибору, а сатана вибирає сам, – не задумуючись відповіла розумненька Лінда.

– Розумничка, – клацнув губою Руслан.

– Тільки це смердить сіркою і пеклом, – сказав хтось невідомий, пройшов поруч і вийшов на терасу, заставлену столиками.

Сонце на всю безтурботно котилося у верхотурі.

– Хто це? – в один голос запитали Руслан і Лінда і також в один голос розсміялися.