Житіє моє

Випадковості сприяють тим, хто підготувався, а ті, хто шукає — знаходять. На початку весни Хаіно зненацька кудись поїхав, залишивши численну паству у власному особняку неподалік від Дрейзела. З собою Чудесних взяв кількох перевірених сектантів і рудого Ґертані (на думку Лаванди, той зайняв місце Дерика). Небезпека викриття ненадовго відступила, настав час діяти. На роль «крота» у шпигунки було два кандидати: літній алхімік, похмурий і відлюдькуватий тип на ім’я Чон Адарік, і молодий хлопець, який не займав у ієрархії секти якогось конкретного положення, клаповухий коротун на ім’я Сем. З іншими сектантами Лаванда зв’язуватися не наважувалися (суцільні захоплені ідіоти або змінені), але і цих двох слід було старанно перевірити. Часу, звичайно, обмаль, але поспіх може все загубити. Роботі шпигунки допомагав введений Хаіно звичай збиратися вечорами і разом проводити час, звичай, який ніхто не подумав відмінити — Учитель поїхав, але особа Посвяченого давлиа на мешканців особняка, як важкі жорна млина.

Отже, кого ж вибирати?

Похмурість Адаріка можна було толкувати як розчарування у справі Чудесників і готовність відмежуватися від секти, але такі висновки треба було якось підтвердити. Сем виглядав легковажним і флегматичним, давав оточуючим спеціально немудрі поради, посміхався жартам, але щирого сміху Лаванда від нього не чула. Часом в погляді юнака білій ввижалося щось неналежне. Презирство? Ненависть? Бридливість? Обоє виглядали трохи несповна розуму, але це в даному випадку нічого не означало.

Питання вирішилося саме по собі. Під час чергового вечірнього зборища Адарік, який перед тим спокійно читав газету в своєму кутку, раптом підхопився на ноги в неймовірному збудженні. Він почав бігати вітальнею, багровіючи на очах, пхати всім під носа зіжмаканий папір і викрикувати якісь незрозумілі «от», «ци» і «ава». Лаванда не на жарт налякалася.

— Спокійніше, Чоні, — посміхнувся Сем, і голос у нього був такий гиденько-зневажливий, — ми зрозуміли, що ти хотів сказати.

Адарік повернув до нього перекошене обличчя, видав щось на кшталт «та-та-та» і кудись втік, продовжуючи розмахувати руками. Сем спокійно повернувся до свого заняття — він вишивав хрестиком.

З допитливості Лаванда підібрала розтерзану газету і показав пальцем: пан Міхельсон досить їдко відповідав на критику суспільної комісії і міністерського Круга. Силовим відомствам пропонували скоротити витрати, на що міністр суспільної безпеки відповідав переліком недавніх подій (починаючи з військової операції в Арангені і закінчуючи протистоянням у Фінкауні), а потім питався, чиїми життями уряд пропоную оплатити заявлену економію. Все логічно і в рамках публічної полеміки.

— Хаіно входить в цю комісію, і ідея платити магам менше грошей теж його.

Дуже пасує Чудесникам — спочатку підняти бучу, а потім запропонувати розігнати тих, хто слідкує за порядком!

— Комісію створювали два роки тому, — пояснив Сем, помітивши її сумніви. — Тоді ситуація була дещо іншою і багато з того, що сталося, не планувалося.

Так, навряд чи зрив ритуалу був для сектантів нормою. Лаванда обережно кивнула, і молодий Чудесник повернувся до своїх п’ялець. Отже, один кандидат природнім чином відсіявся, вибору не залишалося, а задача навіть полегшилася. Наступного дня Лаванда підсіла до Сема.

Хлопець закотив очі:

— Тобі що, нема чим зайнятися?

— Нема, — несміливо кивнула біла.

— Піди, он, Мілені з козенятами допоможи!

Лаванда ображено надула губки:

— Вони буцкаються!

Сем важко зітхнув і уткнувся поглядом в п’яльці. Слід відмітити, виходило у нього дуже гарно. Біла запалилася ідеєю:

— Навчи мене також!

— Ні.

— Навчи!

— Ні.

— Навчи, навчи, навчи.

Головне хоча би раз наполягти на своєму, далі буде легше. Шкода, що в її віці важко виглядати милою кішечкою! Хоча, маги виглядають молодо. Сем пручався три дні (не інакше, давалася взнаки практика з Хаіно), але був змушений поступитися. Лаванді дали п’яльці, полотно, нитки і малюнки.

— Напевне, це дуже приємно — створювати красу, — зайшла шпигунка на ціль з другого боку. Їй терміново треба було втертися до хлопця в довіру.

У вітальні вони сиділи удвох.

— Я тобі один раз скажу і більше не повторюватиму, — буркнув Сем. — Я ненавиджу вишивати, і краса мені до лампочки.

— Тоді для чого… — розгубилася біла.

— Для того, що поки я зайнятий, до мене ніхто не лізе. Зрозуміла?

Лаванда зрозуміла: їй випала неймовірна удача — зустріти ренегата в рядах секти. Залишалося зрозуміти, чому він досі живий, і переконати його в дружніх намірах. За той тиждень, що був у її розпорядженні, Лаванда зуміла викликати лише здивування і недовіру — Сем дивився на неї, як на собаку, який раптом сказав «няв». Потім повернувся Хаіно і знову почав псувати шпигунці диспозицію.

Посвячений увірвався в садибу під вечір, як блудний дух, голодний і змарнілий. Вслід за ним двоє непроникно спокійних змінених пронесли маленьку, але важку скриньку. Сектанти, які їздили разом з Хаіно, як не дивно, повернулися усі.