Житіє моє

— От-от. Він чотириста років піклувався про те, щоби в його родину входили лише найсильніші чарівники, наче племінних биків розводив. А потім народжуюся я — ніяким боком не маг. Весело?

Лаванда співчутливо похитала головою. Таке буває: звичайна дитина в родині обдарованих, обдарований — в сім’ї звичайних людей. У чорних така плутанина стається постійно і повсюди, завдаючи масу незручностей батькам; білі рідше з’являються на світ випадково, і зазвичай це не вважається проблемою (особливо, порівняно з чорними). От тільки сумнівно, щоби метр Хаіно з розумінням поставився до такого казусу в своїй родині. Шпигунці прийшла в голову несподівана думка:

— Він, взагалі, хоч питався у тебе, чи ти хочеш йому допомагати?

Сем мало не подавився реготом.

— Ти — щось з чимось! — заявив він, відсміявшись. — Якщо мова йде про Хаіно, слово «ні» звучить як дурнуватий жарт.

— Але ж ти хочеш сказати «ні»? — наполягала біла.

— Тепер — хочу, — знову посерйознішав Сем. — Тільки вже запізно.

— Ну, це ми ще подивимося! — нахабно оголосила Лаванда і пішла першою. Один: один!

Отже, в її розпорядженні був практично готовий агент, він же свідок, залишалося заволодіти якимось цінним речовим доказом і драпати. В тому, що Сем піде за нею, шпигунка ні на мить не сумнівалася, але доля знову вирішила подарувати їй новий сюрприз.

Вночі Лаванду розбудив охоронець-змінений (він несподіванки біла мало не обмочилася прямо в постіль).

— Учитель прости вас зібрати мінімум речей і підійти до альтанки біля ставка. Дотримуйтеся тиші.

Лаванда послухалася, гарячково міркуючи, що б це все могло означати. Чи не отримає вона зараз той самий доказ?

«Або квартирку метр на два.»

До ставка обережно пробиралися розбуджені охороною люди. Ліхтарі не горіли, але шпигунка прекрасно орієнтувалася в передсвітанкових сутінках: сад вона встигла вивчити як свої п’ять пальців. Підлога альтанки була піднята, відкриваючи жерло підземного ходу. Туди всі і пройшли.

«Чому так складно? Навряд чи для секретної операції підходить натовп сонних тіток!»

Правда, жінок, крім Лаванди, було лише дві. Сектанти мовчки спускалися вузькими дерев’яними сходками і вервечкою залишали сад через вузенький лаз. В темряві шпигунка раз за разом наступала на патики і балки, які залишилися віз збитих зі стелі кріплень, оптимізму це не додавало.

«Як би там тут все не завалилося на голову.»

Хаіно чекав вибраних соратників у невеликому гайочку метрів за триста від огорожі маєтку. Тунель з густого чагарника чудово прикривав їх від сторонніх очей. Всього зібралося з десяток сектантів. Лаванда привітно кивнула Семові і ще парі знайомих. Рудий Ґертрані грався ножиком (на погляд білої — з очевидним викликом), Чон Адарік нервово морщився і пересмикував плечами (з ним вітатися не хотілося). Всі чогось чекали, дивлячись у бік покинутого будинку.

Всередині лазу щось гулко бухнуло, Лаванду обдула хвиля вологого повітря. Хаіно постояв ще трохи, наче чекаючи якогось знаку, не побачив його і втратив усякий інтерес до маєтку.

— Сьогодні наймити чаклунів завдали по нашому притулку підлий удар, — оголосив він присутнім.

«Невже цивільні тебе розкололи? Молодці!»

— На жаль, нашим братам не вдалося затримати погоню.

«Цікаво, що мало статися, враховуючи, що майже всі спали?»

— Тепер нам доведеться тікати і переховуватися, але ми продовжимо нашу боротьбу!

«Зрозуміло, це такий фірмовий стиль — кидати товаришів у зуби хортам.»

Лаванда не відчувала торжества, але не тому, що не було приводу. Великий Посвячений видавався їй надто спокійним і надто задоволеним для того, хто все втратив. Сем, здається, був їй солідарним, а от Ґертрані очевидно панікував.

— Вчителю, невже все пропало? Вони візьмуть архів, допитають людей! Це провал!!!

«Гм. Чи не тому з підвалу пахло гасом? Ні-ні, це вже ні в які ворота…»

Метр Хаіно поблажливо посміхнувся:

— Контролюй свої емоції, мій хлопчику. Могутній, але нерозумний ворог стає найбільш вразливим тоді, коли переконаний, що він переміг. Наша справа потребуватиме всього лиш трошки більше часу. Містере Адарік!

Похмурий алхімік підняв футляр від скрипки (на вигляд занадто важкий, як на делікатний інструмент) і пішов за своїм паном. Лаванда зітхнула всередині і рушила слідом. Тепер її шанси на втечу виросли як ніколи, але саме тепер вона не мала права самоусунутися. Коротун Сем плівся останнім.

VIII. Мертвий сезон

Унікальність відкриття — це ілюзія, яка спирається на зовнішні атрибути. Однаковість і постійність реальності гарантують, що ті, хто пробує її осягнути, робитимуть однакові висновки, скільки б разів вони не ставали на шлях пізнання.

Томас Тангор «Основи Техномагії»