Житіє моє

Чи не тими, на які Чарак натякав майже рік тому?

— А не могло виникнути плутанини або підміни?

Очі начальника зацікавлено блиснули.

— Я не знаю, але спробую вияснити.

— Спробуйте.

Тому що, якщо я правий, то поважних експертів пошили в дурні. Маючи справу з Чудесниками, такий поворот подій виключати повністю не можна.

А я тут сиджу, фігньою займаюся.

Коли вже ці са-оріотці почнуть діяти, агресори коматозні?!

Умови були ідеальними: вітер дув з моря у бік острова — першої цілі імперської ескадри, що робило використання зілля цілком безпечним. За дві години до світанку корабельні катапульти почали закидати берег особливими снарядами. Ємності з отрутою розбивалися об скелі, вибухали в повітрі, а їх вміст важким жовтим туманом заповзав у кожну щілину. Захисники острова були приречені.

На світанку кораблі почали спускати на воду шлюпки з десантом, своєї черги чекали алхіміки і будівельники. Цьому місцю випало стати форпостом для атаки І’Са-Оріо-Т на материк: полководці були певні, що так вони зможуть посперечатися за владу з інгернійськими чаклунами. (Власне, вибору у них і не було — доступних для життя територій в Са-Оріо з кожним роком ставало все менше.) Діло вирішить розмір пентаграми: на маленьких розгойдуваних морем палубах просто неможливо розграфити по-справжньому великий Знак. Чужоземці будуть позбавлені своєї основної переваги — магів, а простих рубак в імперії завжди було вдосталь.

Висадка йшла за планом, і от, коли до берегової лінії залишалися лічені метри, сталося немислиме: серед каменів, наче ґоули з гробниць, піднялися окутані мертвенно-зеленим сяйвом силуети. Ніздрі і пащі чудовиськ горіли оранжевим вогнем, в повітрі над ними майоріли багряні нитки чорномагічних плетінь. Не тратячи часу на гнівні зойки чи пропозиції здатися, монстри вдарили впритул, і прибій загустів від крові і тіл.

За мить старанно продумана операція обернулася жахливим провалом.

Захисні амулети вигоріли за перші п’ять секунд — жорсткі щити, взагалі, погано допомагають проти оперативного прокляття, злого і рухливого. Са-оріотські бойові маги не могли тягатися в ремеслі з інгернійськими армійськими експертами, але кораблі продовжували спускати шлюпки на воду: вони було просто не розраховані на те, щоби повернути назад таку кількість людей, припасів вистачало лише на дорогу в один бік. Капітани не бажали випробовувати удачу, наближаючись до материка, — навряд чи зустріч, яка їх чекала там, була би кращою. І сотні десантників покірно плили назустріч смерті — В І’Са-Оріо-Т Духовний Патронат був річчю поширеною і поважаною, у зачарованих воїнів просто не було можливості заперечити чи не послухатися.

Якби на березі опинився представник цивільної влади, можливо, побоїще вдалося б зупинити, і суперники дійшли б якогось компромісу, але передбачливий генерал Зертак наперед потурбувався, щоби здатних перешкодити його бійцям гуманістів під руками не було. Зацікавленість бойового мага була простою: його зовсім не приваблювала думка пасти і охороняти божевільних піхотинців. А кому ще можуть доручити нагляд за полоненими?! Старий чаклун у всіх можливих барвах описав кураторам дію на людину нової са-оріотської зброї, а потім мимохіть згадав, що в польових умовах захист від цієї зброї ніхто не перевіряв. Цивільних і духу не стало.

І от, прибій червонів кров’ю, а хвилі важко пробиралися через місиво тіл і уламків. Скинувши зайвий вантаж, кораблі повернули у відкрите море. Імперський експедиційний корпус припинив своє існування.

Глава 41

З Керпана я вшився на хвилі загальної ейфорії — ми перемогли. Те, що в центральних газетах промайнуло парою рядків як «інцидент коло острова Ортау», армійські алхіміки святкували три дні.

Я спеціально роздобув оригінали доповідей з передової: спроба бойових магів використовувати літературну мову — це так щемливо. Напевне, вперше за багато років вони були в захваті від нової амуніції. Ще б пак! Під дією наших амулетів бійці виглядали так, що ніяких проклять не потрібно — вороги самі зі страху повмирають. Незадоволеним залишився лише командир: затичка в роті заважала йому говорити, а підлеглі дружно робили вигляд, що нічого не розуміють. А от цікаво, що б вони сказали про балахон з хоботом?

Алхіміки Керпана вітали одне одного з успіхом і робили плани на майбутнє, а для мене настала пора свої плани реалізувати.

На той момент, як са-оріотці завдали собі труду наступити на турботливо підготовлені для них граблі, я встиг переробити купу справ. По-перше, уточнив місцезнаходження Макса. Шерех змилостивився і вказав мені напрямок на мою втрату (відстань чи точка на карті — це було вище його сил). Мене такий підхід не влаштовував, я вициганив у кураторів детальну карту Інгерніки і компас і спробував вичислити пропажу методом тріангуляції. Пару днів бродив територією, залазячи в чагарі і смітники, лаявся з пильними вартовими, але в результаті вияснив, що мій зомбі вирушив далеко на південь, чи не до самого Південного Узбережжя. Як Макса туди занесло, залишалося таємницею, а про то, чим він там займається, я навіть думати не хотів.