Житіє моє

«Хто міг таке вибудувати?! Ворота, в смислі. І все це розташувати під монастирем, якому, щонайменше, п’ять століть. Ні про що таке ніколи не чула!»

Для досвідченого армійського мага це було майже образою.

Хаіно по-своєму толкував її вигляд.

— Не бійся! Сюди ніхто не спускався чотириста років, монстри-охоронці впали у сплячку. До того, як вони отямляться, у нас є дві-три години.

«Тобто, щоби покінчити з експедицією, достатньо її затримати. Біда лише в тому, що Хаіно помре останнім. А я?»

Змінені залишилися стерегти ворота, і Лаванда не була певна, що зуміє пройти попри них сама. Та ці думки швидко вивітрилися під тиском поточних неприємностей.

Наскільки велично і незламно виглядали двері, настільки ненадійним і крихким виявився простір за ними. Ліхтарі, розхитуючись в такт кроків, вихоплювали з темряви справжній хаос: позбавлені обшивки ржаві балки, провали в підлозі і проломи в стінах; часом вони вели в сусідні приміщення, часом — в неосяжні темні глибини. Півгодини експедиція обережно пробиралася вперед, старанно перевіряючи міцність підлоги і намагаючись не трусити нічого без нужди. Лаванді не сподобалося, що вони не взяли з собою мотузки і гаки для їх кріплення, але у Посвяченого був якийсь свій розрахунок: дуже скоро стіни і підлога стали стійкішими, наче люди вступили в межі якогось кам’яного вулика. І ніякого натяку на кам’яні мури.

Хаіно впевнено орієнтувався в темному лабіринті коридорів — вони жодного разу не зайшли в глухий кути і не наткнулися на власних сліди. Події захопили Лаванду, тепер вона прагнула побачити мету їх погоду не менше, ніж сектанти. Погано лише, що підземелля не захотіло ділитися з нею цим секретом.

Як маги, що йшли першими, пропустили засідку, залишилося невідомим (Лаванді здалося, що істота, яка їх атакувала, буквально відклеїлася від стіни). Людиноподібна фігура блиснула металевим променем, а за мить навалилася на Адаріка, ріжучи слабку плоть ножами, що невідомо як у неї з’явилися. Нещасливий алхімік помер без звуку, лише бризки крові полетіли навколо, чорні в блакитному світлі. Однак білі маги не розгубилися (що само по собі було чудом): двоє розвернулися в темряві коридорів, а троє атакували ворога. По очах вдарили яскраві золотисті сполохи (такого плетіння Лаванда не знала), і монстр, який осідлав людину, розсипався пилом. Шпіонка спішно відвела очі: тіло Адаріка виглядало страшно. Найближчий боєць відділив від решток важку валізку, шкіряне оздоблення було прорізане, з-під нього проступив метал.

— Так, — перевів дух Хаіно, — хвилин десять у нас…

Він ще не закінчив цих слів, а розсипаний підлогою пісок уже заворушився, наче металева стружка, відчувши магніт. У Лаванди на очах зруйнований монстра збирався заново.

— Надто швидко! Надто, надто швидко! — бурмотав Посвячений. — Спробуємо спуститися на третій ярус і відсікти їх дверима. До бою!

Переміщення групи перетворилися на калейдоскоп з темних коридорів і золотистих спалахів. Тричі Хаіно намагався провести соратників на нижні яруси підземелля і сустрічав настільки сильний опір, що змушений був відступати — монстрі діяли узгоджено, атакували хвилями і не давали магам відпочинку. Не знайдений Чудесниками амулет виявився критично важливим для їхніх замислів: пробитися до артефакту силою у Посвяченого не виходило.

«Ось він і зробив свою останню помилку — поквапився, переоцінив свої можливості. І що мені з цього тепер? Чую, тут нас і поховають! Склеп уже готовий, квіточок хіба що не буде.»

Лаванда викликала Джерело і стала уважно слідкувати за діями бійців, намагаючись запам’ятати плетіння, яке вони використовували. Нема смислу приховувати свої властивості, якщо якісь підземні чудовиська от-от відірвуть тобі голову! Перед особою живого кошмару, всі члени команди перестали бути шпигунами і сектантами, ставши просто людьми, які потрапили в пастку.

«Все-одно їхній ритуал накрився купкою вапна, тепер би встигнути драпонути звідси. Можливо, ще один маг в команді дозволить досягнути якоїсь переваги…»

І раптом по нервах, відкритиx для чарів, різонуло відчуття, якого Лаванда ніколи раніше не переживала. Пробираючий до кісток холод і водночас запах, для якого неможливо підібрати назву. Рух без об’єкта. Сплеск одної долоні. Хвиля чогось чужого і хижого, яке заявляє свої права на розум і волю, як дзеркало оволодіває рисами твого лиця. Біле Джерело моментально згорнулося, не бажаючи бути присутнім поряд з ЦИМ. Лаванда раптом усвідомила, що всі маги-бійці корчаться на підлозі, їхній опір зламаний.

— Некромансер! — прошипів Хаіно. — Йдемо назад.

Він перший опанував собою і встав.

Чудовиська, як не дивно, не поспішали розвивати успіх. Здавалося, вони спостерігають за деморалізованими бійцями навіть з деякою цікавістю. Монстр, якого намагалися відтіснити в бічний прохід, обережно потицяв кінцівкою в черевик одного з відповзаючи магів і спробував заволодіти обідраною валізкою.