Житіє моє

Тільки через добу, добравшись до Редстона і побачивши заголовки ранкових газет, я зрозумів, що сталося. Виявилося, що напередодні один з поліцейських таки прорвався через проклятий ліс і зумів викликати підмогу. Полк НЗАМПІС підняли за тривогою, вони гнали туди всю ніч, тому що троє активних ґоулів — страшна сила (спочатку їх було четверо, але небіжчик чистильник дорого продав своє життя). Одразу слідом за колоною військових мчала зграя журналістів, готових життям заплатити за можливість спостерігати за такою подією (я бачив, як кілька з них голосували на узбіччі, але інтуїція підказала мені не зупинятися). І ось вони на місці, а там не те що ґоула, а навіть ґуля завалящого нема — всіх перебили.

От тут то і народився «чорний лицар на рогатому страховиську».

Вся преса ходила на бровах, смакуючи історію про мага-приватного підприємця, який успішно замінив цілий батальйон. Більш розсудливі голоси підіймали питання, як могли ґоули стільки років переховуватися в самому центрі густозаселених земель, раз за разом нападаючи на селян, і ніхто нічого не підозрював. Особливу пікантність історії надавали жертви серед чистильників і поліцейських (ґулі з’їли якусь крупну шишку). Шеф регіонального відділу НЗАМПІС дав інтерв’ю, у якому висловлював досаду і каяття, досаду і каяття. А ще він клявся життям, що тепер в окрузі все буде добре. Я, прикинувшись хворим, утік з університету після другої пари і негайно пішов до своєї «балакухи», де мене і ощасливили номером «Західного Вісника».

— Міс Фіберті, нам треба серйозно поговорити.

Вона стверджуюче покивала.

— Хочеш закрити бізнес?

— Після того, що сталося, «нагляд» прочеше весь округ частим гребінцем. Мені не потрібні неприємності.

Вона зітхнула:

— Дуже шкода, працювати з тою з тобою було цікаво. Можна, — вона ніяково поправила окуляри, — мені написати про тебе книгу?

— Книгу?

— Роман. Звичайно, ім’я буде змінено.

— Думаєте, це хоч комусь буде цікаво?

— Думаю, так.

— Пишіть! — великодушно погодився я. — тільки дайте мені його погортати, коли закінчите. Не хочеться виглядати повним ідіотом.

Вона напоїла мене чаєм, я спакував свою картотеку і акуратно склав строгий діловий костюм.

— У вас не буде проблем через мене?

Вона посміхнулася:

— Якщо що, я скажу, що кімнату з телефоном у мене винаймали, а хто там жив, я не знаю.

Так ми і розпрощалися.

Я обгорнув чорний саквояж білим рушничком і відправився на звалище, де під охороною пса-зомбі мирно дрімало моє рогате чудовисько (якщо хтось наткнеться на них, мені буде вже не до саквояжів). І як мені попало так залетіти? Ніби ж, нічого такого не робив… принаймні — не планував. Головне, всі були задоволені, і раптом, одним махом — гоп! — і я практично ворог суспільства, принаймні, за версією НЗАМПІС. Треба зав’язувати з усяким криміналом! Я дав собі клятвену обіцянку відшукати в старих штанах візитівку капітана Бера, вставити її в рамочку і повісити над столом: якщо мене ще раз потягне на авантури — буду об неї битися лобом.

III. Артіль «Дурна Робота»

Добре відомо, що основи алхімії було закладено чорними магами. Менш відома істинна причина, за якою вони взяли на себе такий труд. При ближчому розгляді доводиться визнати, що рушійною силою цього процесу була не жага магів до пізнання, а елементарні лінощі: звертання до особистої Сили вони вважали більш втомливим заняттям, ніж розтирання в ступці сумішей порошків, і, природньо, першою остаточно сформованою алхімічною дисципліною стала піротехніка.

Глава 12

«Я добрий-добрий чорний маг, я дуже скромний чорний маг, я дуже-дуже…»

Дилема: чи маю я після всього, що сталося, вести себе тихо, чи навпаки — як всі? Зрозумійте мене вірно, я звичайно ж, дуже розумний і все таке, але акторське ремесло — не моя стихія. В міру переконливо мені вдається зобразити лише прості і природні реакції, а всякі складніші реконструкції — це скорше з практики білих магів. Як мені поводитися, якщо я знаю не те, що я знаю, про те, що я знаю?