Житіє Моє

Поки що висновки групи міністерських аналітиків, заново сформованої після розкриття Леона Хаіно, повністю співпадали з його власними.

Основна маса мігрантів з Арангену осіла в трущобах міст північно-східного і центрального регіонів, викликавши сплеск злочинності і появу пари енергонасичених нежитів. Всупереч очікуванням деяких емпатів, вирвавшись з кабали, селяни не хотіли повертатися до ріллі. Жандармерія і НЗАМПІС робили все можливо, щоби упередити втягнення таких мас народу в кримінальну діяльність: злиднів простіше було безкоштовно годувати зараз, ніж утримувати на каторзі потім.

«А ще краще знайти їм заняття, байдуже, яке, аби дурницями не займалися.»

Під щільною опікою армійських експертів Аранген повільно повертався до життя. Через прозору границю з Каштадаром в спустошені краї масово емігрували чорні з сусідніх територій – неспокійне і нахабне плем’я. Серед них траплялися і колишні арангенці, продані тихцем закордонним чаклунам. На спроби землевласників поновити свої привілеї вони реагували максимально агресивно.

«Пізно на фому сіль сипати! Тепер бонзи зможуть повернутися в Аранген лише на плечах експедиційного корпусу, а послати того ж Зертака з певних причин уряд не зможе. Хай губернатора в Краухард на стажування відправлять – картина скоро буде один-в-один як там.»

Ларкес терпляче чекав, поки збори усвідомлять деяке протиріччя, яке робить положення Інгерніки досить хитким – він добре умів проводити аналіз, але йому не завжди вдавалося самому пояснити результати цього аналізу, щоби до інших дійшло.

- ... ще, принаймні, кілька років...

- Кількість зареєстрованих потойбічних феноменів все ще росте, хоч і не так швидко; ми близькі до максимуму. Чи до насичення? Якщо Аксель правий, і роки спокою – результат забороненого ритуалу, сильного покращення ситуації можна не чекати.

Містер Олеман ненароком знайшов очима Зертака.

«Ось воно!»

Ларкес сів рівніше – розмова переходила на практичні питання.

- ... в найближчому майбутньому карантинні феномени займуть до третини території імперії, не рахуючи її острівної частини...

«Карантинні феномени – нежиті, яких бойові маги не мають сили знищити, навіть ідучи на які завгодно жертви. В Інгерніці про них уже почали забувати. Проплішина Відьми, що розростається до розміру кількох округів, водойми, що загустіли від Чорних Пасм. Безневинні чарики, що збиваються в кулю триметрового діаметру, яка при цьому ще може і літати. Таких монстрів людям залишається лише морити голодом – позбавляти доступу до жертв, а для цього треба, щоби було куди йти. І не на рік – на кілька десятків років. Подумати лише! Якби не Тодер, після Реформації ми могли би осісти в І’Са-Оріо-Т!»

- ... два-три роки...

«Це якщо імперська еліта до останнього утримуватиме контроль над країною. А якщо вони рвонуть на острови, сподіваючись відсидітися, колапс станеться року за півтора.»

- Таким чином, - підсумував містер Олеман, - головною загрозою безпеці Інгерніки на даний момент є масова міграція громадян І’Са-Оріо-Т.

- Чому би нам не прийняти в себе цих нещасних? - подала голос пані Саванті.

- З усією поваго, пані, населення цілої країни в Інгерніці не поміститься, - насупився Олеман. - До того ж є нюанс: простолюдини в І’Са-Оріо-Т з дитинства затавровані закляттями покори. Це означає, що попередні пани можуть змусити їх вчинити будь-який злочин, причому, нашій пропаганді чи переконанням вони просто не повірять. Ми не маємо права так ризикувати життям наших громадян!

- Я все-одно не бачу ніякої проблеми, - а це вже пан Дайханг. - Ви тільки що нам розповіли, що імперія відчуває сильний дефіцит магів. Звичайні люди, скільки б їх не було, не зможуть протистояти нашій армії. Всякі заворушення закінчаться, не почавшись!

- А ось тут ми впираємся в обмеження, існування якого на перший погляд не очевидне, - видихнув містер Олеман.

Тепер на чорних він намагався не дивитися: дуже важко обговорювати недоліки бойових магів у їх присутності.