Житіє Моє

Археологи збиралися вирушити на острів із крихітного рибальського селища з дивною назвою Псячий Пляж. В кого як, а у мене ця назва викликала асоціації з трупами і відходами. На місце ми приїхали першими. Я тихо пітнів у товстому в’язаному светрі, сподіваючись, що у морі й справді аж так холодно, як мені обіцяли. Наймачі з’явилися, коли було вже за полудень. Спочатку до причалу підкотила здоровенна вантажівка, судячи за вихлопом, практично нова, а за нею – напіввійськовий позашляховик (тільки в армії використовують дизельні двигуни для таких маленьких машин). Із вантажівки вискочили вантажники і охорона, а з авто, не поспішаючи, вийшло наше майбутнє керівництво.

- Публіка при грошах, - глибокодумно зауважив дядько

Я не підтримав розмови – похмілля від протимагічного засобу було на диво неприємним.

- Більше я тобі його не дам, - заявив дядько ще на виїзді з дому, - якщо довго приймати, воно викликає галюцинації і приступи шизофренії.

Я аж захлинувся.

- Що ж ти не попередив?

- А в тебе був вибір? - резонно заперечив він. - Привертати уваги ми не будемо. Через два дні дія еліксиру закінчиться, тоді почнемо тренуватися. Попереджаю, вчитель з мене ніякий, так що на багато не розраховуй! Твоя задача – не ворожити як Кой Ґорґун, а навчитися впевнено прикликати і відпускати Джерело; особливого таланту для цього не треба. Ясно?

Я поступливо закивав (голова в мене тоді ще не аж так боліла). Ідея заробити грошей, подивитися на заборонений острів і ще трошки підучитися магії виглядала цілком привабливо. Хто ж знав, що мене буде так нудити?

Крім нас на острів збиралося ще троє робітників, судячи за одягом – не з місцевих (я маю на увазі, що в Краухарді одяг з коротким рукавом не носять навіть влітку – здоров’я дорожче). Знайомитися з нами вони не поспішали, але я так зрозумів, що всі вони – студенти, або зі столиці, або звідкись недалеко звідтам. Хлопці розпивали щось з великої шкіряної фляги і реготали. Судячи за всім, що таке Острів Короля, вони знали лише дуже приблизно. А я вже було малював собі в уяві компанію кабінетних вчених, які намагалися здійснити бюджетну вилазку історичними місцями, як тут під’їхала ця не цілком цивільна вантажівка. На причалі швидко росла гора міхів, ящиків і бочок, пара здорових мужиків у однакових комбінезонах приймала вантаж і відганяла від нього цікавих роззяв. У одного з них на поясі висів поліцейський кийок, а в другого за халявою високого черевика красувався ніж. На катері, що ліниво погойдувався поряд з берегом, почали розводити пари.

Я спробував відігнати нудоту і помислити здорово: машина, катер, охорона означали, що керівництво експедиції не просто має гроші, а ще і знає потрібні місця. Мені стало цікаво.

- Що ж ми збираємся шукати-то?

Дядько у відповідь лише посміхнувся:

- А я не питав! Не кіпішуй, племінничку, просто будемо акуратними.

Студенти шуміли, вітаючи начальника експедиції – невисоку худорляву на диво некрасиву жінку. Це був той випадок, коли ніякі білі маги не зможуть врятувати ситуацію: маючи правильні риси лиця і чисту, кольору слонової кості, шкіру, вона могло похвалитися набряклими повіками безпробудного п’яниці і сардонічною посмішкою, яка зробила б честь і крокодилу. Слідом за нею ішов чоловік, на голову вищий її на зріст, в зумисне-цивільному одязі і з видимими ознаками чорного мага.

Не сперечаюся, взяти на Острів спеціаліста з потойбіччя – дуже мудре рішення, але всі ми знаємо, скільки коштують послуги чорних маю з військовою виправкою.

- Панове, - леді-крокодил почала вітальну промову, звертаючись, переважно, до нас двох, - я – ваш цар і Бог на найближчі чотири тижні, звертатися до мене слід «місіс Клементс» і ніяк інакше. Також попереджаю Вас, що ніяких пиятик протягом часу нашого нашої співпраці не потерплю, - тут вона чомусь пронизала поглядом мене, хоч фляга була в руках у студентів, – і попереджаю: все, що ви побачите чи знайдете на острові, є ексклюзивною власністю експедиції. Зрозуміло? Тим, хто не згоден, краще залишатися на бéрезі.

- Все зрозуміло, місіс Клементс! – співуче протягнув дядько тим тоном, яким звертаються до неслухняної кобили.

Леді-крокодил сіпнулася зовсім по-кінськи, але мужчина, який стояв за її спиною, кашлянув, і скандалу не вийшло.

- Поряд зі мною – Містер Сміт,- процідила вона крізь зуби, - наш експерт з безпеки. Враховуючи специфіку місця роботи, я вимагаю про будь-які дивні або незвичайні явища негайно повідомляти його!

Всі почали поступливо кивати головами, а я трохи засмутився. Що, і розповідати потім про Острів теж буде не можна? Якийсь шизофренічний виходить похід.

Від корабля відчалила шлюпка з тріскучим спиртовим двигуном; місцеві рибалки, зібравшись на березі у купку, спостерігали за нею з цікавістю – заглухне чи ні. Якщо спирт місцевий – то точно заглухне, я на своєму мопеді скільки разів це перевіряв. (Чи то клімат у нас нехарактерно вологий, чи то продавці – нехарактерно безсоромні, але добитися стабільності у роботі двигуна мені тоді так і не вдалося.) А зараз нам такого щастя не треба – застрягти між небом і землею.