Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Насамперед я подбав узяти з собою кількох ремісників, яких думав оселити на острові або, принаймні, примусити їх працювати під час мого перебування там, а далі дати їм на вибір — або залишитись на острові, або вернутись зі мною. Серед них були два теслярі, коваль і один моторний та спритний хлопець, бондар з фаху, але разом з тим майстер в усякому іншому ремеслі. Він умів зробити колесо й ручний млин, був добрий токар і гончар і вмів виробляти геть усе, що тільки можна виробляти з глини та дерева. За це й прозвали ми його «Джек на всі руки».

Крім того, я взяв з собою кравця, який згодився рушити з моїм племінником в Ост-Індію, а потім згодився поїхати з нами на нашу нову плантацію. Виявилось, що він найкорисніша людина не лише в своєму ремеслі, але й у багатьох інших справах. Бо нужда всього навчає.

Вантаж, що я взяв на корабель (скільки можу пригадати, бо я не мав докладного реєстру), складався із значної кількості полотна та тонких англійських тканин на одяг іспанцям, яких я сподівався знайти на острові; всього цього було стільки, щоб вистачило їм на сім років. Рукавичок, капелюхів, чобіт, панчіх і матеріалу на одяг, скільки пригадую, було взято більше, ніж на двісті фунтів стерлінгів. До цього треба додати кілька ліжок, постелей, хатнє рухоме майно, зокрема кухонний посуд, і таке інше. Крім того, я віз із собою на сто фунтів стерлінгів залізних цвяхів, різний інструмент, скоб, петель, гачків та інших потрібних речей, що спали мені тоді на думку.

Я взяв з собою сто запасних мушкетів та рушниць, кілька пістолів, велику кількість набоїв усяких розмірів, три-чотири тонни свинцю і дві мідні гармати. Я не знав, на який строк треба робити запаси і які пригоди можуть трапитись, і тому взяв сто барилець пороху, чимало шабель, тесаків і залізних наконечників для списів та алебард[73]. Я умовив племінника взяти з собою про запас ще дві невеличкі шканцеві гармати[74], крім потрібних для корабля, щоб вивантажити їх на острові і там збудувати форт, який міг би встояти проти всяких ворогів. Спочатку я був цілком певний, що все це буде нам потрібне і що цього навіть буде надто мало, щоб утримати острів у наших руках. Читач побачить далі, що я мав рацію.

Під час цієї подорожі я не зазнав стількох невдач та пригод, як зазнавав звичайно, і тому мені не так часто доведеться переривати оповідання та відвертати увагу читача, якому, мабуть, хочеться якнайшвидше дізнатись про долю моєї колонії. А втім, це плавання відбувалось не без неприємностей, перешкод, противних вітрів та негоди, і подорож тривала довший час, ніж я гадав спочатку. З усіх моїх подорожей я лише під час першої, а саме — гвінейської, щасливо доїхав і вернувся в призначений строк. Я вже почав був думати, що мене переслідує лиха доля і що я народжений на те, щоб на суходолі мені не сиділось, а на морі ніколи не щастило.

Спочатку противні вітри погнали нас на північ, і ми були примушені зайти до Голвея в Ірландії[75], де простояли цілих двадцять два дні. Але тут, принаймні, була одна втіха — надзвичайно дешева провізія. До того ж, тут можна було дістати все, чого тільки забажаєш. За весь час нашої стоянки ми не тільки не витратили нічого з корабельних запасів, а ще й збільшили їх. Тут я купив кілька свиней та двох корів з телятами, яких гадав перевезти на мій острів; але нам довелось зробити інакше.

Ми покинули Ірландію 5 лютого і протягом кількох днів ішли під сприятливим вітром. Приблизно 20 лютого (пригадую, пізно ввечері) помічник капітана, що стояв на вахті, прийшов у каюту і повідомив, що він бачив вогонь і чув гарматний постріл. Не встиг він сказати про це, як прибіг юнга з звісткою, що боцман теж чув постріл. Усі ми кинулись на шканці. Спершу ми не чули нічого, але через кілька хвилин побачили ясне світло й зробили висновок, що має бути велика пожежа. Ми визначили географічне положення корабля й одноголосно вирішили, що в тому напрямі, де показався вогонь — на західно-південний захід — не може бути ніякої землі, навіть на відстані п’ятисот миль. Було ясно, що це горів корабель серед відкритого моря; а оскільки ми чули гарматний постріл, то цей корабель мусив бути недалеко, і ми попрямували туди, де бачили світло. В міру наближення ясна пляма все збільшувалась, хоч через туман ми не могли розглядіти нічого, крім неї. Ми йшли під сприятливим, хоч і не сильним вітром і приблизно через півгодини, коли небо трохи проясніло, виразно побачили, що це горів великий корабель серед відкритого моря.

Я був дуже схвильований цим нещастям, хоч і не знав потерпілих. Я згадав, у якому становищі був сам, коли мене врятував португальський капітан, і подумав, що становище людей на цьому кораблі було б іще гіршим, якби поблизу не було другого судна. Я зараз же наказав зробити п’ять гарматних пострілів з невеличкими інтервалами, сповіщаючи потерпілих, що допомога близько і що вони можуть спробувати врятуватись на шлюпках, бо, хоч ми й бачили полум’я на кораблі, але нас звідти, в нічній темряві, неможливо було помітити.