Почасти це, мабуть, пояснювалось тим, що вони належали до французької нації, яка відзначається, за загальним визнанням, більш мінливим, пристрасним і жвавим темпераментом, бо життєві сили в неї більш рухливі, ніж в інших народів. Я не філософ і не берусь визначати причину цього явища, але до того часу я не бачив нічого подібного. Найбільше наближалась до цих сцен та радісна нестяма, в яку впав мій бідний П’ятниця, коли знайшов у човні свого батька. Трохи нагадував їх також захват капітана та його супутників, яких я виручив, коли негідники-матроси висадили їх на берег; але ні те, ні друге і ніщо, бачене мною досі, не можна було рівняти до того, що діялось тепер.
Треба зауважити також, що це дике захоплення виявлялося в різних формах не тільки в різних осіб. Іноді всі його прояви можна було спостерігати в швидкій зміні в однієї й тієї ж самої особи. Людина, що хвилину тому вперто мовчала й здавалась пригніченою, ніби вона втратила здатність міркувати, раптом починала танцювати й кривлятись, як клоун. Ще хвилина, і вона рвала на собі волосся або роздирала свій одяг і топтала його ногами, як божевільна. Трохи згодом вона починала плакати, їй ставало млосно, вона непритомніла і, якби покинути її без допомоги, то за кілька хвилин вона, напевне, померла б. І так було не з двома, не з десятьма чи двадцятьма, а з більшістю. Скільки пригадую, наш лікар мусив пустити кров, принаймні, тридцятьом урятованим.
Серед них були два священики, один — старий, другий — молодий. І, чудна річ, старий тримався куди гірше.
Ледве ступивши на борт і почувши себе в безпеці, він упав, неначе скошений, без ніяких ознак життя. Наш лікар зараз же вжив належних заходів і єдиний з усіх, що були на кораблі, не вважав його за мертвого. Нарешті він відкрив священикові жилу на руці, розтерши перед тим руку, поки вона не почервоніла, а потім добре її розігрівши. Після цього кров, що спочатку точилась повільно, крапля по краплі, потекла дужче. Хвилини через три старий розплющив очі, а ще через чверть години почав уже говорити; йому стало легше. Невдовзі він почув себе цілком добре. Коли йому спинили кров, він став ходити по палубі, заявляючи, що почуває себе чудово, і ковтнув ліків, що дав йому лікар — одне слово, зовсім очуняв. Та через чверть години його супутники прибігли в каюту лікаря, що саме пускав кров знепритомнілій француженці, і сповістили, що священик зовсім тронувся. Як видно, він лише тепер усвідомив зміну свого становища, і його знову поняло радісне захоплення. Душа його схвилювалась, кров розпалилась, як від пропасниці; здавалось, що він вихопився з самого Бедлама[76]
. Лікар не зважився вдруге пустити йому кров у такому стані і дав йому випити чогось заспокійливого та снотворного. Через якийсь час ліки подіяли, і на ранок він прокинувся цілком здоровим та веселим.Молодший священик, навпаки, поводився куди стриманіше і був справді за приклад того, як має триматись серйозна, добре вихована людина. Ступивши на корабель, він упав ниць і, розпростертий, подякував Богові за своє врятування. Гадаючи, що він непритомний, я, на жаль, недоречно й невчасно підійшов і потурбував його; але він озвався спокійно, подякував мені, сказав, що якраз складав дяку Богові за своє врятування, попросив мене залишити його на кілька хвилин самого й додав, що, склавши дяку Богові, він вважатиме за свій обов’язок подякувати мені ще раз.
Я від щирого серця пожалкував, що завадив йому, і не тільки відійшов від нього, але й іншим сказав, щоб його не турбували. Він пролежав ниць, після того як я відійшов, хвилини зо три, а може й довше, потім підійшов до мене й серйозно та зворушено, з сльозами на очах, почав дякувати мені за те, що я, з Божою допомогою, врятував життя йому та іншим нещасним. Я відповів, що не можу порадити йому подякувати насамперед Богові, бо бачив, як він робив це; я ж виконав лише те, що наказував мені розум та людяність; і я додав, що ми маємо стільки ж причин, як і він, дякувати Богові, якому вгодно було зробити нас знаряддям свого милосердя для стількох його створінь.
Після цього молодий священик пішов до своїх земляків; він старався заспокоїти їх, умовляв, говорив з ними й робив усе, щоб вернути їх до розуму. Де з ким йому пощастило, але інші тимчасово втратили владу над собою.
Я не можу не розповідати цього, бо воно, мабуть, буде на користь тим, у чиї руки потрапить ця книга, і навчить їх керувати бурхливими проявами своїх пристрастей. Якщо надмірна радість може позбавити людину розуму, то до чого ж можуть довести вибухи гніву, злоби та роздратовання? Тоді я зрозумів, як треба стримувати всякі пристрасті, — радість і втіху або жаль і гнів.
Таке чудне поводження наших гостей протягом першого дня було нам трохи неприємне. Та коли вони пішли в приготоване для них приміщення і більшість їх на другий день добре виспались, вони стали здаватись зовсім іншими людьми.
Повести, рассказы, документальные материалы, посвященные морю и морякам.
Александр Семенович Иванченко , Александр Семёнович Иванченко , Гавриил Антонович Старостин , Георгий Григорьевич Салуквадзе , Евгений Ильич Ильин , Павел Веселов
Приключения / Поэзия / Морские приключения / Путешествия и география / Стихи и поэзия