Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Тим часом ті двоє шукали їх, вирішивши зчепитися з ними, де б не зустріли, хоч їх було тільки двоє проти трьох. Якби вони зустрілись, неодмінно сталося б кровопролиття, бо, треба визнати за ними справедливість, усі вони були рослі, сміливі й рішучі хлопці.

Та доля більше дбала про те, щоб тримати їх нарізно, ніж про те, щоб вони зустрілись. Висліджуючи один одного, англійці весь час розходилися в різні сторони, і коли ті троє прийшли руйнувати їх оселю, ці двоє були коло фортеці, а поки вони встигли вернутись, ті були вже дома. Ми зараз побачимо, наскільки відмінна була їх поведінка. Троє розбійників так розлютились, руйнуючи плантацію, що зараз же прибігли до фортеці, як навіжені, кинулись до іспанців і розказали їм, що зробили, похваляючись та пишаючись своїм учинком. А один із них, ніби пустун-хлопчик, зірвав капелюх з голови одного іспанця і, покрутивши його в повітрі, нахабно зареготав прямо в обличчя іспанцеві, приказуючи:

— І тобі, сеньйоре іспанцю, буде так само, якщо ти не виправишся.

Іспанець, дуже чемна людина, був разом з тим відважний, як і личить чоловікові, та й сила в нього була чимала. Він довго й пильно дивився на напасника, потім підійшов до нього і, не маючи при собі зброї, ударив його кулаком. Той так і впав на землю, як бик від обуха. Другий негідник, так само нахабний, як і перший, побачивши це, вмить вихопив пістоль і вистрелив в іспанця. Правда, він не поцілив як слід, бо кулі пройшли крізь волосся, але все ж таки одна з них зачепила кінчик вуха, і кров полилась дуже рясно. Побачивши кров, іспанець подумав, що його поранено серйозніше, ніж це було справді, і дещо схвилювався. До того часу він був цілком спокійний, а тут, вирішивши довести справу до кінця, нахилився, підняв мушкет першого англійця, збитого ним з ніг, і вже націлився був у другого, коли з печери вибігли всі інші іспанці і, крикнувши йому не стріляти, кинулись на двох англійців і відібрали в них зброю.

Роззброєні негідники, зміркувавши, що вони обурили проти себе всіх іспанців, як і своїх земляків, потроху прохололи і вже ввічливіше почали просити вернути їм зброю. А іспанці, пам’ятаючи про незгоду між ними та іншими двома англійцями і знаючи, що це найкращий спосіб запобігти сутичці, відповіли, що не зроблять їм ніякої шкоди і навіть охоче допомагатимуть їм, якщо ті поводитимуться смирно. Але про повернення зброї, сказали вони, немає чого й говорити, поки ті нахваляються кривдити своїх земляків і загрожують повернути в рабство навіть іспанців.

Негідники тепер були більше здатні слухати про добро, ніж робити його. Коли їм відмовили вернути зброю, вони страшенно розлютились і, бушуючи як божевільні, почали загрожувати, кажучи, що й без вогневої зброї зуміють віддячити їм. Іспанці порадили їм бути обачнішими і не робити шкоди ні плантаціям, ні худобі, бо при першій же спробі їх постріляють, як хижих звірів, а якщо вони попадуться до рук живими, то їм не уникнути шибениці. Англійці й тут не вгамувались, а лаялись та скаженіли, як фурії з пекла. Як тільки вони пішли, прибігли двоє інших англійців, теж страшенно схвильовані й, не тямлячись від люті, хоч у них на це, певна річ, було більш підстав, бо вони встигли побувати дома й подивитись на спустошення. Не встигли вони розказати про цю гірку образу, як іспанці почали розказувати їм про свою; навіть чудно було, що троє змогли безкарно знущатись з дев’ятнадцяти.

Іспанці дуже зневажали їх, а, роззброївши, і зовсім забули про їх загрози. Але двоє англійців вирішили за всяку ціну розшукати своїх напасників і розправитися з ними.

Проте іспанці й тут втрутились, заявивши, що в тих трьох ледарів зброю відібрано, і тепер вони не можуть дозволити їм (двом) із зброєю в руках переслідувати, а може, й убити їх.

— Якщо ви покладетесь у цьому на нас, — додав поважний іспанець, їхній старший, — ми спробуємо примусити їх нагородити вас. Коли перегорить їхня досада, вони неодмінно прийдуть до нас знову, бо без нашої допомоги вони не проживуть. От тоді ми обіцяємо вам не миритися з ними, поки вони не задовольнять вас цілком. Сподіваюсь, на таких умовах і ви пообіцяєте нам не вживати проти них насильства, хіба що для самооборони.

Двоє покривджених англійців погодились на це неохоче й не відразу; але іспанці запевнили їх, що хочуть лише запобігти кровопролиттю й налагодити добрі взаємини між ними.

— Нас, — казали вони, — не так багато, а місця для всіх удосталь. Дуже шкода, що ми не можемо жити всі в злагоді.

Нарешті англійці поступились і поки що почали жити з іспанцями, бо їхнє власне житло було зруйноване.