Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Віль Аткінс. Так, моя люба; Бог є в кожній країні.

Жінка. Немає вашого Бога в нашій країні; моя країна має великого старого бога Бенакумі.

Віль Аткінс. Дитино, я не можу показати тобі, де Бог; Бог на небі і зробив небо, землю, море і все, що є на них.

Жінка. Не зробив землі; не ваш Бог зробив землю, він не зробив нашої країни.

Віль Аткінс посміхнувся, коли вона сказала, що Бог не зробив її країни.

Жінка. Не смійся, чому ти смієшся з мене? Тут немає чого сміятись.

Вона справедливо дорікала йому, бо була багато серйозніша, ніж він спочатку.

Віль Аткінс. Це таки правда: я більше не сміятимусь.

Жінка. Чому ти говориш, що ваш Бог зробив усе?

Віль Аткінс. Так, дитино, наш Бог зробив весь світ — і тебе, і мене, і всі речі, бо він єдиний справжній Бог, і немає іншого Бога, крім нього. Він завжди перебуває на небі.

Жінка. Чому ти не говорив мені про нього раніше?

Віль Аткінс. Це правда; я був негідником і забув не тільки познайомити тебе з цим, але й сам жив без Бога.

Жінка. Нащо вам великий Бог у вашій країні? Ви його не знаєте. Ви не говорите йому. Не робите ради нього добрих вчинків. Це неможливо.

Віль Аткінс. Це суща правда; ми живемо так, ніби Бога зовсім не було на небі або він не мав сили на землі.

Жінка. Але чому ж Бог дозволяє вам робити таке? Чому він не примушує вас жити добре?

Віль Аткінс. Це все наша власна хиба.

Жінка. Але ти кажеш мені, що він великий, дуже великий, має дуже велику силу, може вбити кого схоче; чому ж він не вб’є тебе, коли ти йому не служиш, не кажеш йому: «О!», коли ти недобра людина?

Віль Аткінс. Це правда; він міг би вразити мене смертю, і я можу сподіватись цього, бо я був негідником — це правда. Та Бог — милосердний і не карає нас так, як ми того заслуговуємо.

Жінка. А хіба ви не дякуєте йому за це?

Віль Аткінс. Ні, звичайно. Я не дякував Богові за його милосердя і не боявся його сили.

Жінка. Тоді ваш бог не бог. Я не можу повірити, щоб він був такий могутній, сильний і не вбив тебе, хоч ти й дуже гнівив його.

Віль Аткінс. Що? Моє погане життя заважає тобі вірити в Бога? Яке жахливе я створіння! І як сумно, що огидне життя християн заважає навернути язичників до справжньої віри!

Жінка. Як це так? Ви маєте дуже великого Бога там, нагорі (вона показала на небо), і все ж таки не робите добре? Може він говорити? Напевне, він не каже, що ви мусите робити.

Віль Аткінс. Так, так, він знає й бачить усе; він чує, що ми говоримо; бачить, що ми робимо; знає, що ми думаємо, хоч ми й не говоримо.

Жінка. Що? Він не чує, як ви божитесь, лаєтесь, клянетесь великою присягою?

Віль Аткінс. Так, так, він усього цього не чує.

Жінка. Де ж тоді його велика сила?

Віль Аткінс. Він милосердний; це все, що ми можемо сказати в цій справі; і це доводить, що він справжній Бог. Він Бог, а не людина, і тому не нищить нас.

Тут Віль Аткінс розповів нам, що вжахнувся, подумавши, як він міг говорити своїй дружині так ясно, що Бог бачить, чує і знає всі наші таємні думки і вчинки, тоді як він сам наважувався колись робити зло.

Жінка. Милосердний? Що ти називаєш цим словом?

Віль Аткінс. Він наш батько й творець, і він нас жаліє та милує.

Жінка. Тоді, значить, він ніколи не вбиває, ніколи не сердиться, коли ви робите зло; тоді він сам недобрий і не дуже сильний.

Віль Аткінс. Ні, ні, моя дорога, він безмежно добрий, безмежно великий і спроможний карати. Іноді, щоб показати свою справедливість і помститись, він дає волю своєму гніву нищити грішників, щоб дати іншим приклад. Багато хто перестає грішити.

Жінка. Але він не вбив тебе. Він, мабуть, сказав тобі, що не вб’є тебе. Може, ти склав з ним умову: ти робиш зло, а він на тебе не гнівається тоді, коли гнівається на інших людей.

Віль Аткінс. Ні, певна річ, впадаючи в гріх, я покладався на його доброту. І він буде безмежно справедливим, якщо знищить мене, як зробив це з іншими.

Жінка. Гаразд; і все-таки він не вбиває, не посилає тобі смерті. Що ти скажеш йому на це? Ти не дуже подякуєш йому за все це.

Віль Аткінс. Я невдячна, погана собака, це правда.

Жінка. Чому він не робить вас кращими? Ви ж говорите, що він вас створив?

Віль Аткінс. Він створив мене, як створив весь світ, але я зганьбив себе сам, і образив його доброту, і сам зробив себе бридким негідником.

Жінка. Я хочу, щоб ви зробили так, щоб він пізнав мене. Я не гніваю його, я не роблю нічого поганого.

Тут Віль Аткінс сказав, що його серце завмерло, коли він почув, як бідне неосвічене створіння хоче пізнати Бога, а він такий поганий негідник, що не може сказати про нього ні слова. І його власна поведінка зовсім не сприяє наверненню її до християнства. Ще й більше — вона вже сказала, що не може повірити в Бога, якщо він іще не знищив таку погану людину, як Віль.