Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Віль Аткінс. Моя люба, ти, напевне, хочеш, щоб я навчив тебе пізнати Бога, а не Бог пізнав тебе; бо він і так знає тебе і кожну думку в твоєму серці.

Жінка. Чи знає він, що я розмовляю тепер з тобою? Чи знає він, що я хочу знайти його? Як мені пізнати того, хто створив мене?

Віль Аткінс. Бідне створіння! Це він має навчити тебе, а я не можу. Я молюсь, щоб він навчив тебе пізнати його і пробачив мені, що я недостойний учити тебе.

Бідний хлопець так страждав, побачивши, як вона благала й просила навчити її пізнати Бога, що, за його власними словами, впав перед нею навколішки і молив Бога просвітити її розум спасенним знанням Ісуса Христа, простити його гріхи і допомогти йому, недостойному знаряддю, навчити її основ релігії. Після цього він знову сів коло неї, і їх розмова точилась далі.

(Це був той момент, коли ми побачили, як він упав навколішки, здіймаючи руки вгору).

Жінка. Для чого стаєш ти навколішки? Для чого здіймаєш руки вгору? Що ти говориш? До кого говориш? Що все це значить?

Віль Аткінс. Моя дорога, я схиляю коліна на знак покори тому, хто створив мене. Я сказав йому: «О!», як це кажете ви, і як, за твоїми словами, ваші старі люди роблять перед своїм ідолом Бенамукі, тобто я молився йому.

Жінка. Нащо ти говорив йому: «О!»?

Віль Аткінс. Я молився йому, щоб він відкрив твої очі і твоє розуміння, щоб ти пізнала його і він прийняв тебе.

Жінка. А може він це зробити?

Віль Аткінс. Так, він може, він усе може.

Жінка. А тепер він чує, що ти говориш?

Віль Аткінс. Так, він наказав молитись йому і обіцяв вислухати нас.

Жінка. Наказав тобі молитись? Коли він наказав тобі? Що ти чув із його мови?

Віль Аткінс. Ні, ми не чуємо, як він говорить, але він відкриває це нам багатьма способами.

Тут він дуже схибив, не пояснивши їй, що Бог сам відкрив нам це з допомогою свого слова і що це було за слово. Але нарешті він сказав їй.

Віль Аткінс. За давніх часів Бог говорив з неба простими словами до кількох праведних людей і натхнув їх своїм духом; і вони записали всі його закони в книгу.

Жінка. Я цього не розумію: де ж книга?

Віль Аткінс. Бідне створіння, я не маю цієї книги, але сподіваюсь, що зможу коли-небудь дістати її для тебе і допомогти тобі прочитати її.

Тут він обняв її у великому захваті, але й з невимовним жалем, бо не мав Біблії.

Жінка. Але як ти доведеш мені, що сам Бог навчив їх написати цю книгу?

Віль Аткінс. Так само, як ми пізнаємо, що він — Бог.

Жінка. Яким способом ти пізнаєш це?

Віль Аткінс. Він навчає тільки доброго, справедливого й святого, і це робить нас цілком добрими й щасливими. Він наказує нам цуратись усього поганого, що є зло само по собі або спричиняється до зла.

Жінка. Я розумію це і ясно бачу; якщо він нагороджує за все добре, карає за погане, навчає всіх добра, забороняє робити зло, робить усе, дає все, чує мене, коли я говорю йому: «О!», як ти робиш зараз, робить мене доброю, коли я хочу бути доброю, охороняє мене, не вбиває мене, коли я недобра, — якщо він робить усе це, як ти кажеш, тоді так, він — великий Бог; я вірю, що він великий Бог; я кажу йому: «О!» разом з тобою, мій дорогий.

Тут бідний хлопець сказав, що далі він не міг стриматись, підвів її і, поставивши навколішки коло себе, почав молитися вголос і просити, щоб Бог навчив її своїм духом пізнати його і щоб, з ласки Провидіння, вона дістала коли-небудь Біблію — читати Слово Боже.

(Це було саме в ту мить, коли ми побачили, як він підвів її з землі і став сам навколішки, як сказано вище).

Після цього вони мали ще кілька розмов, надто довгих, щоб переказувати їх тут. Між іншим, вона примусила його пообіцяти виправити своє життя, — яке, він сам признався, було мерзотною, гидкою низкою викликів Богові, і надалі не гнівити його. Інакше, казала вона, Бог «зробить його мертвим», вона залишиться сама і ніколи не навчиться краще пізнавати цього Бога, а він буде нещасним, як, за його ж словами, бувають нещасними по смерті всі погані люди.

То було дивне оповідання, дуже зворушливе для нас обох, особливо для молодого священика. Він був справді надзвичайно захоплений і журився тільки з того, що не може говорити з нею. Бо він не знав англійської мови настільки, щоб вона могла розуміти його, а вона говорила дуже покрученою англійською мовою, і він не зрозумів би її. Проте він звернувся до мене й сказав, що, на його думку, з цією жінкою треба зробити більше, ніж ввести її в шлюб. Я не зрозумів, і тоді він пояснив, що її треба охрестити.

Я охоче погодився з його думкою і був готовий взятись до її здійснення зараз же.