Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Жінка була вражена і мало не впала в помилку, якої ніхто з нас не передбачав: вона непохитно повірила, що Бог прислав книжку на прохання її чоловіка. Щоправда, так воно до певної міри й було і, я думаю, в той час легко було умовити бідолашну, що з неба зійшов спеціальний посланець, щоб принести цю книгу. Але справа була надто серйозна, щоб припускатися в ній будь-якої помилки, і я, звернувшись до молодої жінки, сказав їй, що ми не хочемо обманювати новонавернену християнку, користуючись її першим і дуже непевним знанням. Ми просили її пояснити дикунці, що Бог завжди задовольняє наші прохання, коли вони не розбігаються з волею Провидіння, і посилає те, чого ми благали; проте ми не ждемо, щоб нас нагороджували з неба якимось дивним, незвичайним способом, і наше щастя, що це не так.

Молода жінка згодом так і зробила. Отже, тут не було хитрощів духовенства, які я вважаю за найбільш неприпустимий обман у світі. Радість Віля Аткінса справді не можна було описати, і я ручусь, що вона була цілком щира. Напевне, жодна людина не була більш вдячна, ніж він за цю Біблію, і я гадаю, що нікому Біблія не завдавала радості через благородніші міркування. Хоч яким він був розпусним, одчайдушним, свавільним, жорстоким, шаленим та злим, а все ж таки цей чоловік мусить бути нам зразком у справі навчання дітей, бо батьки ніколи не повинні переставати навчати та навертати, ніколи не повинні втрачати надію на успіх своїх зусиль, хоч які їх діти вперті, непокірні й нездатні до вчення. Коли провидіння Боже збудить совість таких дітей, сила того виховання вернеться до них, і раннє навчання з боку їх батьків не пропаде, хоч воно й спало довгі роки; рано чи пізно воно може навернути їх до добра.

Так було і з цим бідолахою. Хоч який він був неосвічений і далекий від релігії та християнського пізнання, а проте знайшов, що робити з людиною, ще менш освіченою від нього, і останні напучення його доброго батька, які спливли тепер у його пам’яті, прислужились йому тепер.

— Між іншим, — сказав він, — йому згадалось, як цінив його батько Біблію, що була щастям і благословенням народів, родин і окремих осіб. Тільки він ніколи не зважав на її цінність, поки йому не довелось говорити з язичниками, дикунами та варварами, і він побачив, що йому бракує писаного пророцтва для допомоги.

Молода жінка була дуже задоволена з цієї нагоди, хоч у неї, як і в юнака, була своя Біблія на борту нашого корабля, серед її речей, ще не перевезених на берег. А тепер, сказавши так багато про цю молоду жінку, я не можу не розповісти однієї історії, головним чином про неї та про себе, яка має в собі дещо дуже варте уваги.

Я розказав уже, до якої крайності дійшла бідна жінка, коли її господиня вмирала з голоду і вмерла на борту того нещасного корабля, який ми зустріли в морі; як весь екіпаж корабля був доведений до останньої крайності; як благородна дама, її син та їх служниця спочатку були суворо обмежені щодо харчів і нарешті почали голодувати та дійшли до останнього ступеня голоду.

Якось розмовляючи з нею про те, що вона перетерпіла, я спитав її, чи не може вона сказати, що вона почувала голодуючи і яке враження лишилось у неї від цього. Вона відповіла, що, мабуть, зможе, і розказала свою історію дослівно так:

— Спочатку, сер, — сказала вона, — нас харчували дуже погано, і ми дуже терпіли від голоду, а далі ми залишились без ніякої їжі, за винятком цукру, невеликої кількості вина та води. Першого дня після того, як я зовсім не дістала їжі, я почула себе надвечір голодною, і мене почало нудити, а вночі дуже захотілось позіхати й спати; я лягла спати на кушетці у великій каюті і, проспавши години три, прокинулась трохи зміцнілою, бо лягаючи випила склянку вина. Пролежавши без сну теж години три, — а було це близько п’ятої години ранку, — я почула себе голодною і мене почало нудити: я знову лягла, але зовсім не могла заснути, бо була квола й хвора. І так тривало весь другий день, з чудним чергуванням: спершу голод, потім знову нудота з блюванням. Другої ночі я мусила знову лягти не ївши, а тільки ковтнувши прісної води; я заснула, і мені приснилось, ніби я в Барбадосі і ніби базар завалений провізією; я купила дещо для своєї господині, прийшла і дуже ситно пообідала.

Я думала, що мій шлунок став після цього повним, як це тільки буває після доброго обіду; проте, прокинувшись, я занепала духом, бо відчула, що пропадаю з голоду; я випила останню склянку вина, вкинувши туди цукру, щоб надати йому трохи поживності; але шлункові не було чого перетравляти, і я помітила, що єдиним наслідком вина були неприємні пари, що піднялися з шлунка і вдарили мені в голову; я деякий час лежала, як вони мені казали, тупа й нечула, ніби п’яна.

Третього дня вранці, після цілої ночі чудних, безладних і непослідовних снів, я прокинулась хижою й шаленою від голоду. Я питала себе, чи повернулась моя свідомість; питала так, як мати питає про свою малу дитину, чи в безпеці її життя.