Дізнавшись, як я гадав, про все, про що можна було дізнатись, я хотів вернутись на судно, але боцман і його загін сказали мені, що вони вирішили відвідати місто, де живуть ці собаки, як вони звали дикунів. Боцман просив мене піти разом з ними, бо якщо вони знайдуть їх, — а на їх думку, так воно й мало статись, — ми безперечно матимемо гарну добич, а може, й знайдемо Томаса Джеффрі, тобто матроса, якого ми покинули.
Коли б вони спитали мого дозволу, я добре знав, яку відповідь дати їм, і наказав би їм негайно вернутись на судно, бо вважав, що не можна йти на ризик, маючи в себе судно, вантаж та ще й подорож спереду, яка у великій мірі залежала від життя наших людей. Та вони тільки переказали мені, що вирішили йти і запрошували мене та моїх людей піти з ними; тому я рішуче відмовився і підвівся, — бо сидів на землі, — щоб вернутись на судно. Один-два матроси почали напосідати, щоб я йшов з ними, а коли я знову рішуче відмовився, почали бурчати й сказали, що вони не під моїм командуванням і підуть самі.
— Слухай, Джек, — сказав один із них, — хочеш піти зі мною? А то я сам піду.
Джек відповів, що хоче, до нього приєднався другий, а після ще один. Одне слово, мене покинули всі, крім одного, якого я умовив зостатись. Отже, торговельний агент, я і третій матрос вернулись до шлюпки, пообіцявши чекати їх і забрати в шлюпку тих, хто залишиться. Я сказав їм також, що вважаю за безумство йти туди і гадаю, що багатьох із них спіткає доля Томаса Джеффрі.
Вони, як і личить морякам, обіцяли вернутись, бути обережними і таке інше. Так вони й пішли. Я благав їх подумати про судно та про подорож, пам’ятати, що їхнє життя не належить їм цілком; що вони до певної міри відповідають за успіх подорожі; що коли вони загинуть, загине й корабель без їх допомоги; що вони не зможуть виправдатись за це ні перед Богом, ні перед людьми. Я сказав їм іще багато дечого такого; але з таким же самим успіхом я міг би звертатись і до грот-щогли на кораблі. Вони шаліли від думки про свою прогулянку і тільки говорили мені хороші слова та благали, щоб я не гнівався. Вони обіцяли бути обачними і вернутись назад щонайбільше за годину, бо місто, казали вони, було не більше, ніж за півмилі, хоч спочатку їм здавалося, що до нього більше двох миль.
Отже, всі вони пішли, як сказано вище. Спроба була одчайдушна, і треба було бути божевільним, щоб набути такого заповзяття. Проте мушу віддати їм належне: вони показали себе не лише відважними, а й обачними. Щоправда, вони були добре озброєні, у кожного була рушниця або мушкет із штиком; кожен мав пістоль; у кількох із них були широкі кортики, де в кого — дротики, а боцман і ще двоє мали великі сокири; крім усього цього, у них було тринадцять ручних гранат.
Сміливіші і краще озброєні хлопці навряд чи ходили коли-небудь на таке зле діло.
Коли вони рушили, їх головною метою був грабунок, і вони сподівались знайти там золото; але одна обставина, якої ніхто з них не передбачав, запалила в них вогонь помсти і всіх їх обернула на чортів. Підійшовши до кількох хатин, які вони вважали за місто — вони містились приблизно за півмилі від берега, — вони були дуже розчаровані, бо там стояло лише двадцять-тридцять домиків. Чи це й було місто і чи воно було велике — вони не знали і почали радитись, що їм робити. Якби вони напали на дикунів, то довелося б перерізати всім їм горло; але й тоді залишався один шанс із десятьох, що кілька дикунів утечуть, бо було темно, хоч і світив місяць. Коли втече хоч один, він, безперечно, побіжить і поставить на ноги все місто, так що проти них вирушить ціла армія. З другого ж боку, пішовши далі і не чіпаючи цих, бо всі спали, вони могли б не знайти дороги до міста.
Остання думка здалась їм найкращою, і вони вирішили обминути цих дикунів і якомога ретельніше шукати місто. Пройшовши трохи, вони побачили прив’язану до дерева корову і зразу ж зміркували, що вона може стати їм за доброго провідника, бо гадали, що ця корова належить до якогось міста — чи то ззаду, чи то спереду від них. Якщо вона піде назад, їм не буде чого з нею робити, а коли корова піде вперед, їм треба буде піти за нею. Отже, вони перерізали мотузку, і корова привела їх прямо до міста, що, за їх словами, складалось приблизно з двохсот хат або хижок; у деяких із них жило вкупі по кілька сімей.
Там усе було тихо, всі міцно й безтурботно спали, як тільки можна спати в місті, де ніколи не бачили подібного ворога. Вони знову почали радитись, що їм робити далі, і вирішили, поділившись на три загони, підпалити місто з трьох сторін, а коли люди вибігатимуть, хапати й в’язати їх, а потім обшукати решту хат і пограбувати їх. Але спочатку вони вирішили пройти тихенько містом та подивитись, якого воно розміру і чи зможуть вони зважитись на нього, чи ні.
Повести, рассказы, документальные материалы, посвященные морю и морякам.
Александр Семенович Иванченко , Александр Семёнович Иванченко , Гавриил Антонович Старостин , Георгий Григорьевич Салуквадзе , Евгений Ильич Ильин , Павел Веселов
Приключения / Поэзия / Морские приключения / Путешествия и география / Стихи и поэзия