Зібрання творів

Та чаша, як я вже казав, була надзвичайно велика: вона мала щонайменше шість футів17 у діаметрі, була не менш як зо три фути завглибшки й від підлоги до верху сягала плеча високому чоловікові. Три ноги, що її підтримували, вигнуті й масивні, закінчувалися котячими лапами з випущеними пазурами. Наблизившись і глянувши за край чаші, ми побачили, що вона заповнена чимось на кшталт тягучої напіврідкої речовини, непрозорої та чорної, неначе сажа. Саме від неї линув той важкий дух — дух, який, хоч і виявився украй гидким, не був, утім, духом розкладу, а нагадував радше запах якогось огидного й нечистого болотяного створіння. Той дух годі було витримати, і ми вже збиралися відвернутися від чаші, коли раптом помітили, що поверхня речовини злегка зашумувала, наче потривожена зісподу рухами якоїсь зануреної тварини чи іншої істоти. Це шумування зненацька різко посилилося, речовина у центрі чаші роздулася, ніби під дією якоїсь потужної закваски, і ми, пройняті невимовним жахом, спостерігали, як над її поверхнею стала поступово зринати якась недоладна аморфна голова з невиразними банькатими очима, що з первісною злобою втупилися в наші обличчя. Голова була посаджена на шиї, і шия та невпинно видовжувалася. Тоді так само поступово, дюйм за дюймом, над поверхнею з’явилися дві руки, — якщо це можна було назвати руками, — і ми збагнули, що то була не істота, занурена у рідину, як ми допіру думали, а що сама та рідина набрала форми огидної шиї та голови і просто зараз формувала кляті руки, які наосліп потяглися до нас своїми схожими на мацаки відростками, що були у них замість кігтів чи долонь! 

Страх, якого ми ще ніколи досі не відчували навіть у снах і навіть натяку на який не знаходили у наших найнебезпечніших опівнічних виправах, відібрав у нас мову, але не здатність рухатися. Ми відступили від чаші на кілька кроків, і одночасно з нашими кроками подовшали ті жахливі шия та руки. А тоді вся маса темної рідини почала здійматися вгору і набагато швидше, ніж сік сувани стікає з мого пера, перелилася через край чаші, неначе потік чорної ртуті; діставшись підлоги, вона набрала хвилястої змієподібної форми, з якої відразу ж виросло більше десятка коротких ніг. 

Ми не стали зупинятися, щоб обміркувати природу цього створіння чи висунути здогад щодо того, який саме протоплазмовий пострах, яке огидне поріддя первісного слизу постало перед нами. Та почвара була надто жаска навіть для недовгого споглядання, а понад те її наміри були вочевидь ворожими; вона відверто виявляла схильність до людожерства, адже ковзнула до нас із неймовірною швидкістю та моторністю рухів, на ходу розкриваючи свою навдивовижу містку беззубу пащу. Роззявивши її так, що стало видно язик — той розгорнувся, неначе довга змія, — почвара розтулила щелепи з тією самою надзвичайною пружністю, що супроводжувала решту її рухів. Збагнувши, що наша потреба полишити святилище Тсатоґґуа стала якнайнагальнішою, ми повернулися спинами до всієї скверни нечестивого храму, одним стрибком здолали поріг і в місячному світлі стрімголов кинулися тікати передмістями Комморіома. Ми завертали за кожен зручний ріг, ми заплутували сліди, перебігаючи за палацами забутих часом вельмож і гамазеями купців, імена яких не збереглись у жодному літописі; ми віддавали перевагу місцям, якнайсильніше загарбаним джунглями, де зарості дерев були найвищими та найгустішими; і, зрештою, звернувши на якусь бічну дорогу, де останні будинки околиці вже зникли з очей, ми зупинилися й наважились озирнутися. 

Наші натруджені легені нестерпно боліли, готові розірватися від докладених героїчних зусиль, а важка втома, що накопичувалася в нас упродовж цього дня, почала неабияк даватися взнаки. Але коли ми побачили просто позад себе чорне чудовисько, що переслідувало нас із плавною зміїною легкістю, то видиво це дивовижним чином вдихнуло в наші зболені та зморені ноги нове життя, і ми помчали зі зрадливого світла бічної дороги у неходжені хащі джунглів, сподіваючись уникнути нашого переслідувача в лабіринті стовбурів, витких лоз і гігантського листя. Ми перечіпалися через коріння та повалені дерева, рвали вбрання та роздирали шкіру об колючки дикої ожини, наштовхувались у мороці на величезні стовбури дерев і гнучкі пагони, що згиналися під нашим натиском; чули сичання деревних змій, які плювали в нас отрутою з горішніх гілок, і гаркання та завивання непобачених нами звірів, на яких наступали під час квапливої втечі. Але ми більше не сміли зупинитися та озирнутися.