Зібрання творів

І цієї миті його роздуми перервала незвичайна подія. Враз ні сіло ні впало — адже він їх не чіпав і жодним чином не потривожив — два великі смарагди покотилися від своїх побратимів гладенькою, рівною поверхнею стільниці з чорного дерева оґґа29; не встиг ошелешений позичайло простягти руку, щоб їх зупинити, як камінці щезли за протилежним краєм столу та з приглушеним стуком упали на застелену килимом підлогу. 

Така поведінка була вкрай чудернацькою та незвичайною, щоб не сказати незбагненною, одначе лихвар зірвався на ноги, не маючи жодної іншої думки, окрім як про повернення коштовностей. Він обігнув стіл саме вчасно, щоб устигнути побачити, як вони загадковим чином покотилися далі й просто зараз вислизали назовні крізь вхідні двері, які незнайомець, ідучи геть, залишив злегка прочиненими. Ці двері виходили на внутрішнє подвір’я, а з внутрішнього подвір’я, своєю чергою, відкривався шлях на вулиці Комморіома. 

Авусл Вутокван був глибоко стривожений, проте переймався більше через побоювання втратити смарагди, аніж через надприродність і загадковість їхньої втечі. Лихвар кинувся за ними навздогін зі спритністю, якої ніхто б від нього не очікував і навіть не повірив би, що той здатен так прудко бігти. Розчахнувши навстіж двері, він побачив, як утеклі смарагди з неприродною швидкістю та плавністю ковзають грубими та нерівними плитами внутрішнього двору. Сутінки вже густішали, перетворюючись на нічну синяву, але коли позичайло біг за ними слідом, йому здавалося, ніби коштовні камінці глузливо підморгують йому дивним фосфоричним сяйвом. Виразно видимі у довколишньому мороці, вони проминули незамкнену браму, що вела на головну вулицю міста, і зникли з очей. 

І почало спадати на думку Авулові Вутокванові, що ті коштовності були закляті, але навіть перед лицем незнаного чаклунства не хотів він відмовлятися від чогось, за що заплатив таку щедротну суму, як двісті джалів. Лихвар з розгону вискочив на широку вулицю й зупинився лише для того, щоб упевнитись, в якому напрямку покотилися його смарагди. 

Тьмяна вулиця майже цілком знелюдніла, оскільки о такій порі добропорядні містяни Комморіома були зайняті споживанням вечері. А камінці втікали далі, стрімко набираючи швидкості й легко ковзаючи над землею, заледве торкаючись її. Невдовзі вони майнули ліворуч, прямуючи у бік передмість із не надто доброю славою та пишних диких джунглів, які розкинулися за ними. Авусл Вутокван зрозумів, що мусить пришвидшити переслідування, якщо хоче їх наздогнати. 

Важко сапаючи та хриплячи від незвичної напруги, він поновив гонитву, та попри всі його зусилля, коштовні самоцвіти тікали, залишаючись повсякчас на тій самій відстані поперед нього. З дратівною легкістю продовжували камінці свій дивний надприродний рух, час від часу мелодійно подзенькуючи по бруківці. Нестямний та збентежений лихвар невдовзі геть захекався і, мусячи сповільнитися, боявся втратити самоцвіти з поля зору, бо ті хутко втікали від нього; на диво, після цього вони покотилися з такою самою швидкістю, з якою він тюпав за ними, проте постійно трималися на незмінно однаковій віддалі. 

Позичайла охопив відчай. Смарагди-втікачі вели його до віддаленого кварталу, де мешкали злодії, вбивці та жебраки. Тут йому зустрічалося небагато перехожих — усі виглядали сумнівно, проте лише приголомшено витріщалися на мимобіглі камінці, але не робили жодних спроб зупинити самоцвіти. Брудні прибуткові будинки, поміж яких він біг, меншали й траплялися чимдалі рідше; невдовзі понад дорогою лиш де-не-де видніли хатинки, з вікон яких сіялося приховане світло, сягаючи у темряву, що зараз уже вповні запанувала під похилим листям високих пальм. 

А коштовні камінці, ще й досі ясно видимі, тікали від нього темним шляхом, глузливо зблискуючи фосфоричним світлом. Утім, лихвареві здавалося, що він уже потроху їх наздоганяє. Через втому він геть не відчував своїх кволих ніг та огрядного тіла, до того ж страшенно засапався, але біг уперед, сповнившись відродженою надією та хапаючи ротом повітря у захланному завзятті. Велика, забарвлена у бурштинові відтінки повня зійшла над джунглями та почала освітлювати йому шлях.