Зібрання творів

Перед ним над неозорою павутиною ширяв із різким застережливим крумканням Рафтонтіс, а слиняві рила темних почвар, які вже підступали до нього ззаду, змусили лорда поквапливо рушити вперед. Через такий поспіх він не помітив, що під вагою лінивцеподібного чудовиська павутина попереду ослабла і деякі з її пасом розірвались чи порозтягувалися. Побачивши протилежний край безодні, Ралібар Вуз уже не годен був думати ні про що інше, крім того, щоб його дістатися, а тому пришвидшив крок; тої ж миті павутина під ним просіла. Він нестямно вчепився у порвані пасма, які вільно звисали над прірвою, але так і не зміг затримати свого падіння. Стискаючи в пальцях кілька шматків плетива Атлак-Нача, він сторчголов полетів у безодню, глибину якої ще ніхто й ніколи не намагався виміряти з власної волі. 

Та це, на жаль, була непередбачена обставина, якій не могли запобігти приписи сьомого ґешу. 

 

 

Пришестя Білого Хробака 

(Розділ ІX Книги Ейбона63) 

 

 

 

Перекладено з давньофранцузького рукопису 

Ґаспара дю Нора64 

 

Чорнокнижник Еваг, який жив край бореального65 моря, був свідомий багатьох дивних і дочасних призвісток, які з’являлися того середліття. Cтудено палало сонце на чистому й блідавому, наче крига, небесному склепінні над Му Туланом. Вечорами на небосхилі від зеніту й до самої землі зависало полярне сяйво, подібне до гобелена у високому чертозі богів. Блідими та нечисленними вдалися маки й дрібними були анемони, що виросли того літа в усамітнених, оточених стрімчаками долинах за домом Евага; і плоди, що вродили в його обгородженому муром саду, мали безбарвну шкірку та недостиглу серцевину. А понад те йому щоднини випадало бачити дочасний відліт сили-силенної птахів, які прямували на південь з прихованих островів за Му Туланом; і щоночі чув він скорботний гомін іншого птаства, що хмарами пролітало в тому самому напрямку. І щоразу в гучному ревінні вітру чи в журливому плачі прибою вчувалося йому химерне шепотіння голосів з країв одвічної зими. 

Неабияк занепокоїли Евага ці призвістки, так само тривожили вони і грубих рибалок, які жили на узбережжі, біля гавані під його домом. А що був Еваг чоловіком, обізнаним у всякому віщунстві, та провидцем, якому відкривалися видіння далеких земель і майбутніх подій, то скористався він зі свого мистецтва, намагаючись розгадати значення тих знамень. Але немов якась хмара стояла перед його очима за дня і темрява застилала зір, коли він шукав просвітлення у снах. Навіть гороскопи його зводилися нанівець, фамільяри мовчали або відповідали вкрай двозначно; й геомантії66, гідромантії67 та гаруспікації68 не являли йому нічого, крім безладу. Тож здавалось Евагові, що супроти нього діє якась незнана сила, глузує з нього і робить немічним його чаклунство, яке дотепер іще ніколи не зазнавало невдачі. Й за певними ознаками, які відчувають ворожбити, збагнув Еваг: сила та є силою лихою, і передвіщає вона людям згубу. 

Усе те середліття рибалки день у день виходили в море у кораклах69 з лосиної шкіри та вербового пруття і закидали свої неводи. Але, витягаючи неводи, знаходили у них мертвих рибин, які були понівечені, немов обпалені вогнем або страшним морозом; а також живих чудовиськ, і то таких, яких ніколи не бачили навіть найстаріші капітани: триголових істот з хвостами і плавцями, що викликали жах своїм виглядом; чорних безформних створінь, які перетворювалися на огидну рідку твань і втікали із сітей; безголових істот, подібних до набрезклих місяців, від яких на всі боки розходилися зелені замерзлі промені; або почвар, які мали очі, немов уражені проказою, та бороди з цупкого слизу, що сочився з їхніх пащек. 

А тоді з півночі, з-за морського обрію, де між арктичними островами зазвичай плавали кораблі зі Сернґота, з’явилася галера. Її принесло течією, весла мляво звисали з бортів, а стерно недоладно виверталося з боку на бік. Припливна хвиля винесла галеру на берег і залишила її серед рибальських човників, які більше не виходили в море — їх витягли на пісок під високими прибережними бескидами, на яких був збудований дім Евага. А коли пойняті святобливим страхом і подивом рибалки з’юрмилися навколо галери, то побачили, що її веслярі ще й досі сиділи при веслах, а капітан стояв при стерні. Однак обличчя та руки мореплавців були задубілі, наче кістка, та білі, наче плоть прокажених; зіниці їхніх широко розплющених очей так дивовижно поблякли, що їх було годі відрізнити від білків; і порожнеча жаху застигла в них, наче крига глибоких ставків, промерзлих до самого дна. А згодом і сам Еваг, спустившись на берег, побачив на власні очі команду галери та глибоко замислився над значенням цього дива.