Зібрання творів

До написання оповідань Кларк Ештон Сміт підходив украй ретельно. Спершу він робив від руки нарис сюжету, занотовуючи його на аркуші паперу або у своєму записнику — «Чорній Книзі», тоді писав першу чернетку, іноді друкуючи її на машинці, часто брав надруковану чернетку із собою і, прогулюючись самотою, читав її вголос, роблячи правки від руки, а тоді передруковував оповідання ще три–чотири рази, допоки відшліфовував його до ідеалу. Сміт був майстром стилю, тому особливо страждав від редакційної політики часописів, які відмовлялися друкувати його твори в первинному вигляді, настільки вони не вкладалися у межі стандартів і умовностей, звичайних у тогочасних палп-журналах; змушували їх переробляти, видаляючи зайві (на думку редакторів) описи та скорочуючи текст на догоду пересічному читачеві, який прагнув не стільки розлогих описів, скільки дії. А часом і самі редактори без відома автора вносили зміни, видаляючи ретельно вибудувані ним атмосферні описи, спотворюючи авторський задум і фактично руйнуючи оповідання. Сміт був змушений іти на компроміси, бо мав забезпечувати недужих літніх батьків, проте його поступки завжди були мінімальними. Щодо незвичності своїх творів на тлі літератури, яка була до вподоби тогочасному масовому читачеві, він зауважував: «Я відмовляюсь коритися безплідному, приземленому духові часу; вважаю, що раніше чи пізніше почнеться відродження романтизму — повстання проти механізації та надмірної соціалізації. Якщо ж цього не станеться, тоді я збіса сподіваюся, що в наступному житті втілюся на якійсь щасливішій і вільнішій планеті, адже мене анітрохи не приваблюють ані етика, ані естетика цього велетенського мурашника». 

Кларк Ештон Сміт сподівався, що колись таки видасть свій доробок у книжковому форматі, де всі його твори будуть збережені у тому вигляді, в якому він їх задумав, однак за його життя це сподівання справдилося лише почасти. 

Щодо власного письменницького стилю Сміт висловлювався так: 

«Моїм свідомим ідеалом було змусити читача повірити, прийняти неможливу річ або низку неможливих речей за допомогою своєрідної словесної чорної магії, задля успішного творення якої я послуговуюся прозовим ритмом, метафорою, порівнянням, тембром, контрапунктом та іншими стилістичними ресурсами, немовби промовляючи своєрідне заклинання». 

 

  Цикли оповідань 

 

У своїх оповіданнях Кларк Ештон Сміт чималу увагу приділяв локаціям, тому більшу частину його химерної прози можна розділити на цикли за місцем дії: Гіперборея, Посейдоніс, Аверойн і Зотік. Гіперборея, що є легендарним краєм на далекій Півночі, останнім континентом періоду Міоцену, та Посейдоніс, останній з островів Атлантиди, затонулої в період Плейстоцену, — дещо подібні між собою приречені на загибель осередки магічної культури. Гіперборею автор змальовує як край, вкритий задушливими джунґлями, гірськими пасмами й величними містами; край, в якому панують чаклунство та боги сивої давнини. Зрештою Гіперборея зникне під шаром льодовиків, а Посейдоніс — під океанськими водами. Аверойн є Смітовою версією домодерної Європи, вигаданою провінцією на півдні Франції, події в якій відбуваються за часів Середньовіччя (за винятком оповідання «Кінець історії», дія якого розгортається наприкінці XVIII ст.), краєм, у якому повсякдення раз у раз зустрічається з чорною магією та нападами потойбічних істот. Зотік існує за мільйони років у майбутньому і є «останнім континентом Землі під потьмянілим і збляклим сонцем». Згідно із задумом Сміта, Зотік піднявся з океанського дна наприкінці існування планети Земля, коли знайомі нам континенти зникли під водою або змінили свої обриси; він складався з частин Малої Азії, Аравійського півострова, Персії, Індії, частин Північної та Східної Африки і більшої частини Індонезійського архіпелагу. Це світ, у якому звичні нам винаходи цивілізації та сучасні релігії давно забуті; світ, у якому панує чаклунство; світ, який відзначається химерністю та жорстокістю, він сповнений смерті й посмертних жахіть. 

Деякі інші оповідання можна виокремити у невеликі цикли, присвячені Марсу і вигаданій Смітом планеті Зіккарф, у решті йдеться про Землю та потойбічні виміри. 

Оповідання, зібрані у цьому томі, належать до циклів: «Книга Гіпербореї», «Оповіді про Атлантиду», «Аверойнські хроніки», «Оповіді про Зотік», — саме так називав їх сам Кларк Ештон у своїй «Чорній Книзі» — нотатнику, який він вів приблизно з 1929 року і до самої смерті, записуючи у ньому нариси оповідань і віршів, а також епіграми і розмисли про життя та мистецтво.