Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Гаразд, — сказала леді, — мені до вподоби східний запал та образність, притаманні вашій манері висловлюватися. Та спершу я повинна зізнатись вам у тому, що насправді я ніяка не вдова. Вдягнутися в жалобу мене змусили обставини. Простішими словами, я вважала доцільним таке маскування. Здається, в цьому домі живе ваш друг, містер Рассел? Він, схоже, сором'язливий та любить усамітнення.

— Даруйте, мадам, але він не сором'язливий, він усього лише прозаїк-реаліст, — заперечив Дайсон. — Жоден картезіанський чернець, щоб ви розуміли, не в змозі перебувати у тій чернечій самітності, в яку любить поринати письменник-реаліст. Так він вивчає людську природу.

— Що ж, — мовила леді, — все це страшенно цікаво, та не має стосунку до нашої справи. Я повинна розказати вам свою історію. Із цими словами молода леді розпочала свою

Оповідку про білий порошок

Моє прізвище — Лестер. Мій батько, генерал-майор Він Лестер — видатний офіцер-артилерист, який п'ять років тому помер від важкої печінкової недостатності, що розвинулась унаслідок перебування в шкідливому для здоров'я індійському кліматі. Рік по тому мій єдиний брат, Френсіс, повернувся додому після винятково блискучих студій в університеті та вирішив з рішучістю самітника опанувати, як це тоді називалося, велику книгу закону. Він із тих, кому, схоже, було байдуже до людських втіх і насолод. І хоч він був привабливим чоловіком, вродливішим за багатьох, і міг невимушено підтримати будь-яку розмову з люб'язністю і дотепністю світського гульвіси, він, проте, уникав товариства, зачинившись у своїй просторій кімнаті на останньому поверсі, поставивши собі за мету стати блискучим правником. Спочатку він виділяв по десять годин в день на читання важких, незрозумілих книжок. З перших променів сонця і до пізнього вечора він проводив за зачиненими дверима серед своїх книжок, відриваючись від них на пів години, щоб пообідати зі мною, і то робив це з таким поспіхом, ніби шкодував за змарнованим часом, а потім з настанням сутінків виходив на коротку прогулянку. Мені здавалося, що таке завзяття може бути шкідливим для його здоров'я, тому намагалась всілякими способами відволікати його від мудрованих підручників. Однак його запал, схоже, тільки розгорався, а не гаснув, а кількість годин, відведених для занять, лише зростала. Я вела з ним серйозні бесіди, благаючи, щоб він бодай трохи відпочив чи почитав для розваги щось легеньке. У відповідь він лише сміявся й казав, що коли в нього виникає потреба розважитися, він читає про феодальні володіння. Одного разу він заявив, що йому нічого не бракує, і не схоже було, щоб його виснажували і ті заняття. А втім, я розуміла, що таке титанічне напруження зусиль врешті-решт дасться взнаки, і не помилилася. В його очах зачаїлася тривога, і він виглядав украй втомленим, коли і змушений був визнати, що здоров'я в нього таки похитнулося. Брат сказав, що його турбують запаморочення, і, буває, йому сняться кошмари, від яких він прокидається серед ночі нажаханий, у холодному поту.

— Я даю собі раду, — сказав він, — тому не переймайся. Вчора я весь вечір нічого не робив: умостившись в тому зручному кріслі, яке ти мені подарувала, я пописував якісь небилиці на аркуші паперу. Ні, ні, я не перепрацьовую. Запевняю тебе, через тиждень-два я буду як нова копійка.

І все ж, незважаючи на його запевнення, я бачила, що краще йому не стає, а зовсім навпаки. Він заходив по вітальні пригнічений і сумний, намагаючись витиснути із себе усмішку, коли я на нього дивилася. Такі симптоми здавалися мені передвісниками чогось зловісного, і мене лякали його нервові рухи й погляд, якого я не впізнавала. Попри його страшне небажання, я таки вмовила Френсіса зайнятися своїм здоров'ям, і він вкрай неохоче послав по нашого знайомого лікаря.

Після огляду доктор Хаберден заспокоїв мене:

— Вам немає чого переживати, — сказав він. — Звісно, ваш брат надто багато читає і їсть на ходу, поспішаючи до своїх книжок, тож природно, що через це в нього виникли певні проблеми з травленням і незначні розлади нервової системи. Втім, я вважаю, міс Лестер — направду, вірю, — що ми в змозі цьому зарадити. Я виписав йому чудодійні ліки, тому у вас не повинно бути причин для хвилювання.