Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Він вийшов на середину кімнати й запалив люстру, що звисала зі стелі. Враз, коли світло розігнало морок, що панував навколо, з усіх закутків немов почало виповзати жахіття. Біля стіни притулилися великі дерев'яні рами зі складною системою мотузок та шківів. Колесо дивної форми стояло біля чогось, що скидалося на велетенську решітку. На маленьких столиках виблискували сталеві інструменти, наче готові до використання. Лещата відкидали страхітливі тіні, а неподалік жахливими зазублинами шкірилася пилка.

— Так, — сказав містер Матіас, — ви все правильно зрозуміли, це — знаряддя для тортур. Тортур і смерті. Деякі, якщо не більшість із них, були у використанні. Деякі є точними копіями знарядь давніх часів. Ось цими ножами здирали шкіру, а ця рама є чудовим екземпляром диби. А цю річ я отримав з Венеції. Бачите отой нашийник, схожий на велику підкову? Пацієнт, назвімо його так, зручно вмощувався в кріслі, а кат, гарненько помістивши його шию в підкову, стягував її кінці шовковою стрічкою і починав крутити ручку, з'єднану зі стрічкою. Від натягання стрічки підкова поступово стискалася, а кат продовжував крутити ручку доти, доки не задушував людину. Це відбувалося в спокійній обстановці в одній із дивовижних мансард на горищі. Щоправда, ці знаряддя — європейського походження, азіати ж були набагато вигадливішими. А це китайські винаходи. Ви чули колись про «тяжку смерть»? Це моє хобі. Я часто сиджу тут цілими годинами, милуючись своєю колекцією. Я уявляю обличчя людей, що страждали від нестерпних мук, — скорчені в агонії, мокрі від поту смерті, — що все чіткіше вимальовуються з мороку, і я чую відлуння їхніх благань зглянутися над ними. Але я мушу показати вам своє найновіше надбання. Ходімо в іншу кімнату.

Я вийшов услід за містером Матіасом. Через виснажливу прогулянку, пізню годину і всю цю дивину здавалося, наче я сплю, і ніщо не в змозі було мене приголомшити. Друга кімната виявилась схожою на першу, забита страшними знаряддями. Під люстрою громадилася дерев'яна платформа, посередині якої стояла якась постать, що виявилась статуєю оголеної жінки з бронзи, яка з часом окислилася та стала зеленого. У неї були розпростерті руки та усмішка на устах. Вона могла бути Венерою, та в її погляді було щось зловіще й смертоносне.

Містер Матіас радісно на неї поглянув.

— Непоганий витвір мистецтва, еге ж? — сказав він. — Як ви бачите, статуя вилита з бронзи, хоч її довший час іменували Залізною Дівою. Вона приїхала до мене з Німеччини, і лише сьогодні увечері я її розпакував, а прочитати лист, що її супроводжував, у мене досі не дійшли руки. Бачите цю невеличку кнопку в неї між грудей? Жертву прив'язували до Діви, натискали на кнопку, і її руки поволі стискали шию бідолашного. Можете уявити наслідки, — містер Матіас ніжно погладжував статую.

Я відвернувся, бо мене просто нудило від того чоловіка і його мерзенного скарбу. В кімнаті почулося легеньке клацання, трохи гучніше за хід секундної стрілки годинника, але я на те не дуже звернув увагу. Аж раптом я почув дзижчання, як від робочого механізму, і миттю обернувся. Я ніколи не забуду виразу жахливої агонії на обличчі Матіаса і тих безжалісних рук, що стискали його шию. Він, мов дикий звір у тенетах, відчайдушно пручався, намагаючись вирватись, а тоді з його грудей вихопився пронизливий крик, і він хрипло застогнав. Дзижчання перейшло у важкий гул. Я притьмом кинувся до бронзових рук, намагаючись їх розняти, та не зміг нічого вдіяти. Голова Діви поволі схилилась, і зелені уста поцілували губи Матіаса.

Звісно ж, я змушений був виступати свідком у цій справі. На письмовому столі слідчі знайшли запечатаний конверт з листом, що прийшов разом зі статуєю. Німецька фірма, що надіслала Матіасові Залізну Діву, застерігала свого клієнта бути особливо уважним, торкаючись до неї, оскільки її було ретельно відремонтовано і приведено до ідеального робочого стану.

Багато тижнів поспіль містер Бартон тішив Дайсона своїми приємними бесідами, розбавляючи їх історіями з життя і приправляючи розповідями про незвичайні пригоди. Проте в якийсь один момент він зник так само несподівано, як і з'явився, а під час свого останнього візиту він навіть примудрився поцупити в Дайсона примірник «Анатомії» його тезки[61].

Міркуючи над цим нахабним порушенням його права власності і певними суперечностями, що червоною ниткою проходили крізь розповіді його колишнього приятеля, Дайсон дійшов висновку, що ці історії були вигадкою, а Залізна Леді існувала лише в його багатій уяві.

Відлюдник з бейсвотера