Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Бачиш, рука, — сказав я, пояснивши справжнє значення малюнка, — зверни увагу, куди вказує великий палець, затиснутий між вказівним та середнім пальцями... — Я збирався продовжити розповідати і виводити крейдою схему на стіні, коли він, на моє здивування, різко перехопив мою руку.

— Ні, ні, — сказав він, — мені це непотрібно. Тим паче, тут не так уже й безлюдно. Пройдімося краще, і ти мені все докладно поясниш.

Я охоче зголосився на його пропозицію, і він повів мене геть, обираючи найглухіші вулички, поки я ретельно пояснював йому шлях, яким можна дістатися до захованого скарбу. Раз чи двічі, звівши очі на Вівіана, я бачив, що він якось дивно озирається, кидає навсібіч швидкі погляди і мигцем позирає на будинки. Навколо нього згустилася якась неприємна й тривожна аура, що мені геть не подобалося.

— Чом би нам не пройтися далі на північ? — врешті запропонував він. — Ми підемо тихими вуличками, де зможемо все спокійно обговорити. Решта мого вечора у твоєму розпорядженні.

Я відмовився, мотивуючи своє небажання тим, що мені необхідно вчасно потрапити на Оксфорд-стріт, і продовжив розповідь, наприкінці якої він знав усі повороти на шляху до скарбу та найменші деталі так само добре, як і я. Ми повернулися туди, звідки рушили, і знову стояли в темному провулку на тому самому місці, де я малював на стіні червону руку, оскільки я впізнав розмиті обриси дерев, що своїм гіллям нависали над нами.

— Ми прийшли до нашої відправної точки, — мовив я. — Мені навіть здається, що я можу торкнутися того місця, де я намалював руку. І я переконаний, ти також, як і я, зможеш торкнутися тієї містичної руки на галявині. Пам'ятай — між струмком і скелею.

Я нахилився, вдивляючись у те, що, як я гадав, було моїм малюнком, коли почув різкий вдих і, випроставшись, побачив Вівіана із занесеною догори рукою, в якій був затиснутий ніж, а в очах його погрозливо виблискувала смерть. Лише з метою самооборони я схопився за руків'я кремнієвого ножа у себе в кишені й наосліп ударив його, борячись за власне життя, а наступної миті він уже лежав мертвий на бруківці.

— Гадаю, це — все, — після нетривалої мовчанки продовжив містер Селбі. — Єдине, що я хотів ще сказати вам, містере Дайсон, це те, що я зовсім не розумію, як вам вдалося мене знайти.

— Я йшов слідом за багатьма вказівками, — відповів Дайсон, — але не можу погодитися з вами стосовно моєї надзвичайної кмітливості, яку ви мені приписуєте, оскільки я припустився кількох надзвичайно грубих помилок. Проте, зізнаюся, у мене не було особливих проблем із вашим небесним тайнописом. Я відразу ж зрозумів, що звичайні слова та фрази ви замінили на астрономічні терміни. Ви загубили, чи то у вас украли, щось чорне. Небесний глобус — це копія неба, тож я зрозумів, що у вас є копія того, що ви загубили. Тоді я дійшов висновку, що ви загубили якусь чорну річ з літерами чи символами, написаними чи то вирізьбленими на ній, а оскільки ця річ містила якусь цінну інформацію, вона, вочевидь, мала бути написана чи зображена графічно. «Наша стара орбіта залишилася без змін» — тут, безумовно, йдеться про старий план чи домовленість. «Номер мого знака» має означати «номер мого будинку» — алюзія на знаки зодіаку. І, звісно, «зворотний бік Місяця» означає не що інше, як місце, куди не ступала людська нога. А «інше склепіння» — це інше місце зустрічі: «склепіння» як частина терміна «небесне склепіння». Наступним моїм кроком було знайти «чорне небо», яке вкрали, і я таки його знайшов, хоч це й коштувало мені значних зусиль.

— То камінь у вас?

— Так. А на звороті, на клаптику паперу, про який ви говорили, я прочитав «Ін-Роуд», що мене добряче заплутало, поки мені на думку не спала вулиця Ґрейз-Інн-Роуд; тільки ви пропустили друге «н». Фраза «...ха із кам'яним серцем» одразу ж відіслала мене де Квінсі, якого ви цитували. За моїми неймовірними, але таки правильними припущеннями, ви жили десь поблизу Ґрейз-Інн-Роуд, якщо не на самій цій вулиці, і мали звичку гуляти по Оксфорд-стріт, оскільки, як ви пам'ятаєте, курець опію прогулювався саме по ній.