Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Ви мене вражаєте, — мовив Котґрейв. — Я про це ніколи не думав. Якщо це справді так, тоді все перевертається догори ногами. Тоді суть гріха насправді полягає в тому, щоб...

— ...захопити небеса штурмом, як мені здається, — закінчив думку Емброуз. — На моє переконання, гріх — це всього лише спроба забороненим шляхом проникнути в інше, вище царство. Тож ви можете зрозуміти, чому це таке рідкісне явище. Насправді не так уже й багато тих, що хоче всіма правдами чи неправдами проникнути в інші, вищі чи нижчі царства. Більшість людей цілком задоволені своїм життям. Саме тому так мало святих, а грішників (у справжньому сенсі цього слова) іще менше, та й геніїв, що іноді переймають вдачу і тих, і тих, зовсім обмаль. Словом, важче, мабуть, бути великим грішником, ніж великим святим.

— Тобто у гріхові є щось глибоко неприродне? Ви це маєте на увазі?

— Саме так. Святість вимагає таких самих, чи майже таких самих, величезних зусиль. Однак до святості вели шляхи, якими люди колись ходили. Потрібно постаратися, щоб повернути собі блаженство, яким воно було до первородного гріха. Але гріх також потребує зусиль, щоб отримати насолоду і знання, що належать лише янголам, і, докладаючи цих зусиль, людина обертається на демона. Я вам казав, що простий вбивця — це ще не грішник, і це правда, однак іноді грішник є вбивцею. До прикладу, Жиль де Ре[76]. Тож ви бачите, що добро і зло невластиві людині, якою вона є тепер — людині соціуму, цивілізованій істоті, — причому зло ще більш непритаманне людині, ніж добро. Святий прагне повернути дар, який він загубив. Грішник намагається присвоїти те, що йому ніколи не належало. Словом, він повторює Гріхопадіння.

— Сподіваюся, ви не католик? — запитав Котґрейв.

— Ні, я належу до переслідуваної англіканської церкви.

— Тоді якою є ваша думка щодо тих священних текстів, де гріхом вважається те, що ви б назвали звичайнісіньким порушенням правил?

— Так, але разом із тим «чаклунів» також зараховують до грішників, чи не так? Мені здається, в цьому полягає основна ідея. Поміркуйте самі: ви можете бодай на мить уявити, що неправдиве свідчення, яке рятує життя невинній людині, є гріхом? Ні? Чудово, в такому разі не можна не визнати, що гріховність брехуна нічим не відрізняється від гріховності «чаклуна», який використовує недоліки матеріального життя як знаряддя для досягнення своїх безмежно грішних цілей. І дозвольте вам ще от що сказати: наші колись загострені почуття настільки притупилися, а ми настільки просякнуті матеріалізмом, що, зіткнувшись з гріховністю, ми скоріш за все не зможемо її розпізнати.

— Та хіба ми не відчули б жаху, схожого на той, який, за вашими словами, мав би викликати у нас спів трояндового куща, лише від самої присутності лихої людини?

— Так би мало бути, якби ми жили за покликом природи: жінки та діти відчувають жах, про який ви говорите, ба навіть тварини його пізнають. Але багато з нас сліпі й глухі, бо наш природний розум затьмарили приписи, культура та освіта. Звісно, іноді нам таки вдається розпізнати зло з-поміж усього іншого через його ненависть до добра, адже не потрібно бути надто проникливим, щоб здогадатися, яка сила тиснула на підсвідомість рецензентів Кітса в журналі «Блеквуд[77]» — але це частковий випадок несвідомого діяння. А загалом кажучи, маю підозру, що на верховних жерців Тофета[78] звертають недостатньо уваги чи навіть вважають їх добрими людьми, яких просто неправильно зрозуміли.

— От ви щойно назвали критиків Кітса «несвідомими». Хіба зло буває несвідомим?

— Завжди. Іншим воно бути не може. В цьому сенсі, та й у всіх інших, воно подібне до святості й геніальності. Певного мірою зло є захватом чи то екстазом душі, трансцендентальним зусиллям вийти за звичні межі. Тож, подолавши їх, воно також перевершує розуміння, вміння бачити те, що постає перед ним. Людина може бути безмежно лиховісною, але навіть не підозрювати цього. Але скажу вам так: зло у своєму прямому та істинному значенні цього слова трапляється дуже нечасто, і, гадаю, його стає все менше й менше.

— Я намагаюсь якось вкласти все це у своїй голові, — мовив Коттрейв. — З того, що ви кажете, я зрозумів, що істинне зло загалом відмінне від того, що ми звикли називати злом?