Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Дарнелл мовчав. Він уже бачив, що розрахунки дружини виходять за межі його плану, і хоча він вклав у свій задум всю душу, чоловік не міг не визнавати слушності її аргументів.

— Скоріш ми вкладемося у дванадцять фунтів, а не десять, — сказала вона. — Там, куди не сягають краї килима (дев'ять на дев'ять, кажещ?), доведеться підфарбувати підлогу, а ще треба буде купити шмат лінолеуму, щоб застелити під раковиною. Та й стіни виглядатимуть надто голо без картин.

— Я теж подумав про картини, — мовив Дарнелл, трохи пожвавівши. Він відчував, що принаймні тут вона не зможе йому заперечити. — До речі, у нас в тій кімнатці з коробками стоять дві вже обрамлені: «День дербі» та «Вокзал». Може, вони трішки старомодні, але згодяться для спальні. А як ти дивишся на те, щоб повісити кілька фотографій? Я бачив у Сіті дуже симпатичну рамку з натурального дуба на шість світлин, а коштує вона всього один шилінг і шість пенсів. Ми можемо вставити туди світлини з твоїм батьком, твоїм братом Джеймсом, тіткою Меріан, а також твоєю бабусею у її вдовиному чепчику, і ще деякі з альбому. Не забувай також про старий родинний портрет, що лежить у скрині — він міг би прикрасити стіну над камінною поличкою.

— Це ти про портрет свого прадідуся в позолоченій рамі? Але ж та картина дуже старомодна, хіба ні? І він так по-чудернацькому виглядає у тій своїй перуці. Не думаю, що це полотно гармонійно впишеться в інтер'єр кімнати.

Дарнелл на мить замислився. То був портрет мало не на весь зріст молодого джентльмена, вишукано вбраного за модою 1750 року. Він дуже слабо пригадував історії, які колись давно розповідав йому батько про свого предка — там щось було про ліси й поля, про таємні стежки, а також про якесь забуте село десь на заході.

— Твоя правда, — відповів він, — гадаю, вона справді надто вже старомодна. Але я бачив у Сіті кілька чудових гравюр, уже обрамлених, і за доволі низькою ціною.

— Так, нам все треба добре підрахувати, але ми ще про це поговоримо. Знаєш, тут потрібно бути дуже обачним.

До кімнати зайшла служниця з вечерею: тарілка печива, склянка молока для хазяйки та скромна пінта пива для хазяїна, а також кільки скибок сиру та грудка масла. Повечерявши, Едвард викурив дві люльки ароматизованого тютюну, і вони потихеньку пішли спати. Першою до спальні зайшла Мері, а за нею через чверть години — її чоловік, бо так у них було заведено ще з перших днів їхнього подружнього життя. Парадні та задні двері були зачинені на замок, гас вимкнений, і коли Дарнелл піднявся сходами нагору, то побачив, що його дружина вже лежить у ліжку, спиною до нього. Щойно він зайшов, вона повернулась до чоловіка обличчям і тихо промовила:

— Неможливо купити пристойне ліжко за менш ніж один фунт одинадцять шилінгів, а хороші простирадла всюди недешеві.

Він роздягнувся і обережно ковзнув під ковдру, загасивши свічку на столику. Фіранки були щільно заслонені, але надворі стояла червнева ніч, і за стінами будинку, над цим самотнім світом та необжитою сірістю Шепердз Буш крізь чарівну імлу хмарин плив великий золотавий місяць, що випірнув понад пагорбом, і землю затоплювало магічне світло червоної заграви, що затрималася над горами, і величного сяйва, що освічувало ліс з верхівки пагорба. Дарнеллу здавалося, що він бачить у кімнаті відблиск того чаклунського світла. Воно лягало на світлі стіни, на білосніжне простирадло, на обличчя його дружини, обрамлене каштановим волоссям, яке розсипалося по білій подушці. Йому вчувався крик деркача в полі, дивний спів дрімлюги, що долітав з тиші тих диких і суворих місць, де росла папороть, і немов відголосок якоїсь чарівної мелодії — спів солов'я, який проти ночі витьохкував на вільсі біля потічка. Йому бракувало слів, щоб висловити свої почуття, він лише обережно просунув руку під шию дружини, граючись локонами її каштанового волосся. Вона навіть не поворухнулася і лежала, спокійно дихаючи і втупившись своїми красивими очима в білу стелю. Вона також, поза сумнівом, була в полоні думок, які годі було передати словами, й слухняно поцілувала свого чоловіка, коли він попросив про це, затинаючись від хвилювання. Вони вже майже заснули, а Дарнелл навіть бачив перший сон, коли вона тихо мовила:

— Боюся, коханий, ми не зможемо собі цього дозволити. — Її слова долинули до нього крізь дзюрчання води, що стікала із сірої скелі вниз, у кришталево чисте озерце.