Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Завжди, аж донедавна, точніше, до минулої неділі. Певна річ, Еліс, як розумна дівчина, зразу ж поговорила з Джорджем і сказала йому, що одруженій парі в жодному разі не можна жити разом зі свекрухою, «особливо, — продовжила вона, — коли твоя матір, наскільки я бачу, не у захваті від мене». Він, звісно, сказав їй, що у матері просто така манера вести розмову і насправді вона нічого образливого не мала на увазі. А проте Еліс якийсь час уникала зустрічей з ним і навіть натякала, що ситуація може дійти до того, що йому доведеться обирати між нею та своєю матір'ю. І так справи йшли всю весну і літо, а тоді, напередодні державного свята у серпні, Джордж знову порушив цю тему і сказав Еліс, як його засмучує думка про непорозуміння між нею та його матір'ю, і як він хоче, аби вони поладнали між собою, мовляв, хоч його матір дещо старомодна і дивакувата, проте за відсутності Еліс вона дуже добре про неї відгукується. Одне слово, Еліс погодилася, щоб у понеділок його матір разом з ними поїхала до Гемптон Корту — дівчина завжди мріяла туди потрапити. Пам'ятаєш, яка тоді гарна днина видалася?

— Так, — сказав Дарнелл неуважно. — Звісно, як таке забути — я тоді весь день просидів під шовковицею, а потім ми вирішили там і повечеряти — влаштували щось на кшталт пікніка. Щоправда, комарі тоді добряче дошкуляли, але загалом то був чудовий день.

Його слух був зачарований величною, божественною мелодією якоїсь прадавньої пісні, яка могла звучати у первозданному світі, де всі навколо не говорили, а наспівували, і слова — символи могутності — не можна було осягнути розумом, бо вони торкалися самої душі. Він відхилився на спинку крісла і мовив:

— І як у них все минуло?

— Не знаю, коханий, чи ти повіриш, але та клята жінка поводилася препаскудно, гірше, ніж будь-коли. Вони зустрілися, як було домовлено, на Кью-бридж і сяк-так всілися в омнібус. Еліс думала, що отримає від подорожі неймовірне задоволення. Але де там! Не встигли вони сказати «доброго ранку», як місіс Маррі почала просторікувати про Кью-Ґарденс, як там, мовляв, красиво, набагато краще, ніж у Гемптоні, і то без зайвих витрат — достатньо лиш перейти через міст. І поки вони чекали на омнібус, вона все не замовкала і торочила про те, що в Гемптоні начебто немає нічого, вартого уваги, крім потворних старих картин, декотрі з яких такі непристойні, що порядній жінці, а особливо дівчині, на них не слід дивитися, і дивувалася, як королева взагалі дозволила таке виставляти, вбиваючи всяке в голови дівчат, що і без цього були дуже легковажними. Говорячи все це, стара карга кидала на дівчину промовисті погляди — Еліс пізніше мені зізналася, що із задоволенням надавала б їй ляпасів, якби та не була літньою жінкою та ще й матір'ю Джорджа. А тоді вона знову завела розмову про Кью-Ґарденс, про те, які там чудові оранжереї, де ростуть пальми та інші цікаві рослини, а ще лілії завбільшки із стіл, і який там чудовий вид на річку. Еліс казала, що Джордж був дуже милий. Спершу він був неабияк приголомшений, адже стара жінка пообіцяла йому добре поводитися з Елліс. А потім він ніжно, але твердо сказав своїй матері: «Що ж, мамо, ми поїдемо до Кью-Ґарденс іншим разом, а сьогодні Еліс дуже хотіла потрапити в Гемптон, я й сам туди хочу!» У відповідь місіс Маррі лише пирхнула та жовчно зиркнула на дівчину, аж тут під'їхав омнібус, і їм довелося видиратись на свої сидіння. Всю дорогу до Гемптона місіс Маррі щось невиразно бурмотіла собі під ніс. Еліс не могла розібрати її слів, але час від часу до неї долинали окремі фрази, як от: «Шкода, коли мати старіє, а син нахабніє», «Шануй своїх батька й матір», «Лежи тихо на полиці, — мовила господиня старому черевикові, як недобрий син своїй матері», «Ти йому — повагу, а він тобі — зневагу».