Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Я тоді не знав, де опинився. Лише згодом з'ясувалося, що то, скоріш за все, був Гемптон-Корт. Один із моїх колег з офісу сказав, що водив туди свою дівчину, де вони чудово провели час. Спочатку вони потрапили в лабіринт, з якого довго не могли вийти, а потім пішли до річки і ледь там не потонули. В тамтешній галереї вони роздивлялися доволі пікантні картини, і, як він розповідав, його дівчина аж заходилася від сміху.

Мері проігнорувала цей епізод.

— Але ти казав мені, що накреслив карту. Якою вона була?

— Якщо хочеш, я тобі її покажу при нагоді. Я відмітив усі місця, де побував, і намалював позначки — такі собі вигадливі закарлючки, — які б нагадували мені про те, що саме я бачив, їх не зрозумів би ніхто, крім мене. Я хотів робити замальовки, але так і не навчився толком малювати, тож коли спробував, вийшло геть не те, що я мав зобразити. Я намагався намалювати те містечко на пагорбі, на яке натрапив першого вечора своєї подорожі: крутий пагорб, на вершині якого стоять будиночки, а над ними височіє церква зі шпилями і башточками, а над всім цим, високо у небі — чаша, з якої ллються промені. Але з того нічого путнього не вийшло. Гемптон-Корт я помітив доволі химерним значком і дав йому назву, яку сам же й вигадав.

Дарнелли намагалися уникати поглядів одне одного наступного дня, коли сіли снідати. Вранці, після того як уночі випав дощ, стало трохи легше дихати, і небо знову набуло яскраво-блакитної барви, по ньому з південного заходу котилися білі хмаринки, а у вікно задував свіжий приємний вітерець. Імла розвіялась. А разом з нею, схоже, розвіялось і відчуття чогось дивного, що минулої ночі заволоділо Мері та її чоловіком. При світлі дня їм здавалося неймовірним, що всього лише кілька годин тому один розповідав, а інша слухала історії, зовсім далекі від звичайного плину їхніх повсякденних думок та життя загалом. Вони зніяковіло поглядали одне на одного, говорячи про звичні для них речі — чи підступна місіс Маррі таки намовить Еліс піти від них і чи зможе місіс Дарнелл переконати дівчину, що у тої старої геть не шляхетні мотиви.

— На твоєму місці, — сказав Дарнелл, уже стоячи на порозі, — я б пішов до крамниці й поскаржився на якість їхнього м'яса. Той останній шмат яловичини був зовсім нікудишній — одні сухожилля.

III

Увечері все могло бути по-іншому, і в Дарнелла визрів план, за допомогою якого чоловік сподівався домогтися успіху. Він хотів попросити у своєї дружини запалювати не більше однієї лампи (тоді в кімнаті було б набагато темніше) — мовляв, у нього стомилися від роботи очі. Дарнелл вважав, що багато чого може статися, коли в кімнаті пануватиме напівморок, вікно буде відчинене, а вони сидітимуть біля нього, споглядаючи вечір і прислухаючись до тихого шелесту листя дерев, що росли в саду. Але його плани зазнали краху, бо щойно він підійшов до садової хвіртки, як його дружина, вся в сльозах, кинулася йому назустріч.

— Ох, Едварде, — почала вона, — трапилося щось жахливе! Він мені ніколи особливо не подобався, та я б ніколи не подумала, що він здатен на таке!

— Що ти маєш на увазі? Про кого ти говориш? Що трапилося? Це той кавалер Еліс?

— Ні, ні. Але давай-но зайдемо в дім, любий. Та жінка в будинку напроти підглядає за нами: вона завжди пильнує біля вікна.

— Ну, то що сталося? — спитав Дарнелл, коли вони сіли чаювати. — Нумо, говори! Ти мене добряче налякала.

— Не знаю, з чого й почати. Тітка Меріан уже кілька тижнів відчувала, що коїться щось недобре, а тоді про все дізналася — одне слово, дядько Роберт закрутив роман з якоюсь жінкою, і тітка про все дізналася!

— Господи! Не може бути! От старий негідник! Таж йому десь під сімдесят!

— Ні, йому лише шістдесят п'ять. А гроші, які він на неї витратив...

Коли перша хвиля шоку минула, Дарнелл, оговтавшись, рішуче повернувся до січеників.

— Ми це все обговоримо опісля, — сказав він. — Я не хочу псувати трапезу розмовами про того старого телепня Ніксона. Кохана, налий мені, будь ласка, чаю.

— Чудове м'ясо, — спокійно продовжив він. — Усередині шматочки шинки, скроплені цитриновим соком? З такою начинкою смак зовсім інший. Сьогодні з Еліс все нормально? Добре. Сподіваюся, вона викине з голови всі ці дурниці.

Він розважливо провадив розмову далі, чим просто приголомшив місіс Дарнелл, яка відчувала, що з падінням дядечка Роберта назавжди порушено природний порядок речей, і ледь торкнулася їжі, відколи прийшла ця звістка. Рано-вранці Мері вирушила на зустріч з тіткою і більшу частину дня провела в залі очікування для пасажирів першого класу на вокзалі Вікторія, де й почула всю історію.

— А тепер, — мовив Дарнелл, коли зі стола все було прибрано, — розкажи мені все в деталях. Скільки часу це тривало?

— З того, що пригадує тітка, їй здається, що все це тягаюся щонайменше рік. Вона сказала, що дуже довго поведінка мого дядька була для неї справжнісінькою загадкою, і в неї вже добряче розхиталися нерви, бо вона думала, що він зв'язався з анархістами чи щось у цьому дусі.

— З якого дива вона таке думала?