Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

«Ще один джентльмен став жертвою страшної епідемії самогубств, що останній місяць охопила Вест-енд. Сьогодні, о першій годині дня, після довгих пошуків було знайдено тіло містера Сідні Крешоу, з будинку Стоків у Фулгемі та Кінг Помероя в Девоні — чоловік висів на гілці дерева у своєму саду. Покійний джентльмен минулий вечір провів у клубі Карлтон і був, як завжди, в гарному гуморі та при доброму здоров'ї. Він покинув клуб близько десятої вечора, а трохи згодом його бачили на Сент-Джеймс-стріт, якою він неквапливо прогулювався. Куди він пішов далі — ніхто не знає. Після того, як знайшли його тіло, одразу ж викликали швидку, але життя вочевидь вже давно згасло. Наскільки відомо, у містера Крешоу не було жодних проблем чи неприємностей. Варто пригадати, що це прикре самогубство — вже п'яте за останній місяць. Представники Скотленд-Ярду не в змозі надати ані найменших пояснень стосовно цих жахливих подій».

Остін у німому страхові відклав газету.

— Я завтра ж покидаю Лондон, — сказав він, — це місто страху. Усе це просто жахливо, Вільєре!

Містер Вільєр мовчки сидів біля вікна, позираючи на вулицю. Він уважно прослухав газетну замітку, і його вже більше не блукала обличчям тінь вагання.

— Заждіть хвильку, Остіне, — сказав він, — я маю розказати вам, що трапилося минулої ночі. Якщо я не помиляюсь, в замітці йдеться про те, що востаннє Крешоу бачили живим на Сент-Джеймс-стріт десь після десятої?

— Здається, так. Дайте-но я ще раз гляну. Так, ваша правда.

— Ага. В такому разі можу посперечатися із цим твердженням. Крешоу бачили після цього, і, запевняю вас, набагато пізніше.

— Звідки вам це відомо?

— Тому що я на власні очі бачив Крешоу близько другої години сьогодні вночі.

— Ви бачили Крешоу? Ви, Вільєре?

— Так, я бачив його доволі чітко. Насправді, нас розділяло якихось кілька футів.

— Де, в біса, ви його бачили?

— Недалеко звідси. На Ешлі-стріт. Він якраз виходив з будинку.

— А ви, часом, не зауважили, з якого саме?

— Зауважив. З будинку місіс Бомонт.

— Вільєре! Ви думаєте, що кажете? Тут закралась якась помилка. Як Крешоу міг бути в помешканні місіс Бомонт о другій годині ночі? Вам це, безперечно, наснилося, Вільєре. У вас завжди була доволі-таки бурхлива уява.

— Ні, звісно, я не спав. А навіть якби й спав, то відразу б прокинувся від побаченого.

— Від побаченого? А що ви побачили? Щось дивне в поведінці Крешоу? Але я не можу в це повірити, це неможливо.

— Якщо хочете, я розкажу вам, що побачив, чи то пак думав, що бачив, а ви вже самі судіть, як вам буде завгодно.

— Гаразд, Вільєре.

Вуличні шум та гамір стихли, і хоча звіддалік усе ще долинали вигуки, все навколо облягла похмура, важка тиша, яка буває після землетрусу чи шторму. Вільєр відвернувся від вікна і почав розповідати.

— Минулої ночі я був у будинку біля Ріджентс-парк, а коли вийшов звідти, мені закортіло пішки прогулятися додому, щоб не викликати екіпаж. Ніч тоді видалася приємна та ясна, і вже за кілька хвилин усі вулиці міста належали мені одному. Так дивно, Остіне, блукати самотою нічним Лондоном: вдалину рівною низкою тягнуться гасові ліхтарі, а мертву тишу лише іноді порушує гуркіт екіпажа, що швидко мчить бруківкою, аж іскри летять з-під копит коней. Я поспішав дістатися додому, бо через нічні посиденьки почувався трохи стомленим, а коли годинник вибив другу, я завернув на Ешлі-стріт, що, як вам відомо, мені по дорозі. Там було тихіше, ніж зазвичай, і набагато менше світило ліхтарів. Словом, там було так само темно й похмуро, як у зимовому лісі. Я дійшов десь до середини вулиці, коли почув, як хтось тихенько причинив двері; природно, я озирнувся, бо мені стало цікаво, хто ж то іще крім мене вештається такої пізньої пори. Біля того будинку якраз стояв ліхтар, і я побачив на порозі чоловіка. Він щойно вийшов з дверей і повернувся до мене обличчям, й у тому чоловікові я впізнав Крешоу. Я ніколи з ним не розмовляв, але частенько його бачив, тож я переконаний, що не переплутав Крешоу із кимось іншим. Якусь мить я вдивлявся в його обличчя, а тоді — змушений визнати — я кинувся навтьоки і не зупинявся, поки не опинився біля дверей свого помешкання.

— Чому?